Як відомо, минулого тижня на Городоччині побував і провів виїзний прийом громадян новий очільник Хмельниччини Вадим Лозовий. Відтак, випало спостерігати за усіма моментами його виїзного прийому, чути і бачити, що говорилося і відбувалося, позиціонувалося та вирішувалося. Була гарна можливість зрозуміти і відчути багато чого мудрого і корисного для себе. Був час і натхнення проаналізувати та усвідомити усі слова, емоції, дії - як свої упродовж всього життя, так і тих, хто йшов чи іде життям десь поруч і хто для мене є ніким іншим, як учителем: як бути і як не бути у певній ситуації чи при певних життєвих обставинах.

Але… Спершу нагадаю для відвідувачів та дописувачів цього інтернет - ресурсу, хто заходить сюди недавно чи давно, проте з якихось причин забув: сайт «Городок-live» створений 8 квітня 2011 року для мене – спеціалістом, який хоч і дистанційно, у зв’язку із життєвими обставинами, втім, залишається адміністратором сайту, забезпечуючи формат ресурсу найнеобхіднішим технічним супроводом, за що йому вдячна. І сайт створений власне для того, щоб я як журналіст у даному форматі мала можливість писати про те, що каже моє сумління, що й роблю, і щоби люди змогли почути "іншу" думку, виразити своє враження і поділитись своїм баченням, що робите чи не робите ви. Автором і єдиним журналістом сайту є я – тому всі претензії, побажання, зауваження можна спрямовувати усно чи письмово (електронною поштою) тільки мені.
Тепер - про те, що «пробудило у мені» інтерес написати даний матеріал. Це можна умістити у двох словах – «реалії» та «влада», водночас, можна описувати до нескінченності. Та навіщо нескінченно? Був факт – приїзд губернатора: нового керівника, нової людини – зі своїм характером та своїм баченням реалій, із своїми вимогами та невідомими і цікавими для багатьох особистим стилем та методами управління й мислення. Була подія – його прийом громадян. І, власне, від цього й відштовхуватимуся – і «буду танцювати», хоч цей вираз так не подобається декому.
На виїзний прийом прийшло до нового керманича людей багато. І всі керівники районного значення, і простих людей – повні коридори та приймальня. Тож наразі - у своїх нотатках - «слідами» спілкування Городоччини із Вадимом Лозовим…
Одразу, як прийшла в РДА, подумалося: стільки людей! От почнеться! Скарги, нарікання, вимоги, прохання-побажання… Як завжди – новому провладцю.
Була досить цікавою й реакція на активність городоччан очільника області – що він про таке скупчення у коридорах влади думає, як із цим всім розбереться? Всього місяць якийсь – як керує Хмельниччиною.
І прийом розпочався. І, у порівнянні з досвідом минулого, зізнаюся чесно, здивувало майже усе.
Спершу - керівник області. На перше враження, спонтанний, в міру офіційний, але ніякими «заїждженими» у суспільстві рамками незаангажований, «не зашорений», вільний і конструктивний та легкий у спілкуванні – як з керівниками, так і з людьми. Можливо, це перше вреження, і він - не такий. Що ж... У процесі  і за результатами діяльності буде видно,який він насправді.
Потім – керівництво району: виїзний прийом губернатора – чітко організований, не затягнений у часі й не втрачений у просторі, очільник району – в курсі усього, що піднімають люди на прийомі, як виявляється, уже тримає дані питання на своєму контролі.
Далі - керівники наших підприємств, організацій, установ. На очі губернатора «аби чого» не з’являлися – сказали, нема потреби: хіба що він щось сам захоче дізнатися від когось конкретно чи почути, тоді й зайдуть. Не довелося…
Зрештою, наші люди – прості городоччани. Прийшли до очільника області тільки з наболілими і важливими особистими проблемами: допомогти – матеріально, подбати про ремонт доріг, які дошкуляють, бо дорожня служба області «завмерла» на етапі розвитку. Підняти питання захисту інтересів людей (про це просили бджолярі) на рівні області і держави – що, зрештою, цілком у повноваженнях та можливостях губернатора, який є депутатом обласної ради. Захистити бізнес – бо орендні ставки на земельні ділянки зависокі, угоди на оренду не підписані через зміну керівництва області, нема договорів – нема можливості підприємцям продовжувати діяльність.
І – ніяких звинувачень, скарг на когось чи на щось, скандалів чи вимог «із морем крові та купою порваних сорочок». І - суто робоча обстановка без понтів чи панібратства, без сцен, софітів і фанфар чи гонінь-заганянь когось у глухий кут. І - культура поведінки та спілкування на належному рівні.
Ось тут і зупинюся. Тому що, все це свідчить саме про тих, хто «за кермом корабля». Як знаємо, «риба гниє або розвивається з голови». Який керівник чи очільник чи лідер – такою є і атмосфера, якою наповнюється простір довкола, такою є діяльність, що здійснюється, і результати – на виході. 
Згадалися мимоволі керівники, які були у моєму житті в минулому… Вони приходили на якийсь один-два роки, проявляли себе, кожен по-своєму, і, залишаючи по собі «результати» своєї роботи, йшли зі «сцени публічного життя», хто куди, дехто взагалі - у небуття. Та як тільки приходили – за якийсь проміжок часу відчувалися у людині кардинальні зміни. На гірше.
Дуже часто спостерігалася одна особлива тенденція у появі «на горизонті» нового керманича, чи то районного, чи міського, чи «дрібного» управлінського масштабу: до посади своєї – людина, як людина, а став чи стала на вищу посаду – і …людина закінчилася. З’являється раптом, не знати звідки – із глибин сутності, напевне, образ чи непробивна маска царя або цариці і - «Остапа понесло». «Я – начальник, ти – дурень, будеш робити, як я кажу», «Я маю право, бо я - хтось, а ти – ніхто», «Я – керівник, і ви всі маєте виконувати все, що кажу». І до дідька лисого йому те, що багато чого із «керівної діяльності» ні в які рамки не вкладається, не піддається сприйняттю здоровим глуздом і суперечить усім чи половині встановлених в державі законів.
А суть таких призначень чи обрань – це те, про що говорила і буду говорити повсякчас: некомпетентність і брак досвіду. Є система влади з багатьма сходинками вгору - і якщо людина не почала з першої і не пройшла всіма – до найвищої посади – то прогалин і збоїв та недоліків у роботі такого спеціаліста – хоч греблю гати. І нема чого його осуджувати чи критикувати – він просто НЕКОМПЕТЕНТНИЙ і НЕДОСВІДЧЕНИЙ керівник. Йому можна поспівчувати: не так, як треба – своїм ходом – він до «трону» прийшов, тому й багато чого не вміє, не знає, не розуміє та інших абсолютно не чує – тільки своє знає… Розум не той. Досвід не той. Реалії його не ті.
А сучасні реалії вимагають вчитися бути начальником чи керівником вже тут і зараз. І якщо людина не співпадає з вимогами системи влади, з розумовими та управлінськими здібностями та досвідом своїх підлеглих, з реаліями непростими життя та з нагальними потребами суспільства – вона повний нуль, вона – і не людина вже, і не керівник. Людське закінчуєтьсяся, як тільки накладається корона на голову та береться скіпетр до рук, а керівник-начальник-цар так і не починається, бо для цього нема підґрунтя у вигляді певної ступені розвитку.
І це – проблеми, як «царської величності», так і інших – бо управлінська недорозвиненість переносяться на все оточення: підлеглих управителя, процес роботи і атмосферу, що наповнює повсякденну діяльність колективу, людей, які стикаються з неефективною формою управління, й на результати – на виході.
І це ще не все. Після того, як горе-керівник бачить сам, що у нього і у колективу, який очолює, щось або все не виходить, включає роль «рульового» - ви всі винні у поганих результатах – я буду робити все сам. Робить, бо має всі повноваження. Та всього решти не має. Виходить ще гірше. І замість здорового усвідомлення: не той цар, що все за всіх робить, а роботу розумно розподіляє, підлеглим довіряє, поради інших чує – і приймає добре обговорене і виважене кінцеве рішення, результати роботи – перевіряє, успішну діяльність відповідно стимулює, а неуспішну – «підштовхує» вперед - до належного рівня, - включається ще одна роль – жертви потоплення корабля. Всі винні, а «царська величність» цих усіх, "таких поганих, які не дають, не допомагають, заважають працювати", - жертва.

Під час виїзного прийому, як на мене, ані новий губернатор, ані керівник Городоччини, навіть, сільські голови, які були присутні впродовж усього прийому губернатора, жертвами не виглядали. Не нарікали ні районний керівник, ні лідери сільських громад на «несправедливу долю» та «тяжку ношу»,  що на їх плечі лягла, не жалілися очільнику області на реалії життя і на вимоги вищої владної системи, яка й сама не розуміє, з чого складається «в верхах», що пропонує «низам», чого вимагає і навіщо. Не просили нічого. Аж дивно було, бо, знаю, що потреб і проблем у керівників – як району, так і громад, - хоч відбавляй. І сільські голови  виглядали дуже достойно, самодостатніми рульовими на своїх «маленьких вітрилах» - знаємо, сказали, що самі можемо, напрацювання з районною владою, на всяк випадок, і далі напрацьовуємо, а якщо «кров із носа» - прийдемо – приїдемо: попросимо помочі-зможете-допоможете- не вийде у вас-хоч вислухаєте, і на тому – вдячні будемо.
Навіть очільник Сатанівської громади виглядав достойно, бо за кілька років управління громадою зрозумів, що самотужки йому і громаді не вижити – і система влади для того і система, щоб бути у взаємозв’язку – і заодно, а не відокремленою хворою клітиною організму, яка вбивається і виводиться організмом, щоб зберегти життя всій системі. Говорив про те, що робиться – і не просив нічого з такого, що б хотілося, але поки що неможливо вирішити у сучасних умовах.

А от Городоцька громада, єдина у своєму роді, як на мене виглядала на виїзному прийомі очільника Хмельниччини особливо. Чомусь керівник громади вирішив, що це не губернатор у кабінеті очільника району проводить прийом, а він – у себе. Йому заважали усі – і сільські голови, які не мали чути те, що будуть говорити представники громади губернатору. І, напевне, преса. Керівник старався взагалі нічого не говорити, лише вказував своїм підлеглим, «про що треба казати, звітувати і просити», а губернатору – чим першочергово допомагати, які рішення приймати.
Слухали терпляче (близько години) голови Хмельницької ОДА та Городоцької РДА звіти, пропозиції та заявки від міського голови та заступника мера, начальників відділів міської ради. Щось відмічали собі у блокнотах, про щось мовчали, бо заперечувати не було бажання – майже три години у кабінеті, де побувало до того більше сотні городоччан, давалися взнаки.

А збоку це виглядало так, що "громадяни" жалілися - на незакінчене будівництво зош №2, яку треба у липні приймати на баланс і в управління громади, а школа не готова і громада не готова; на те, що ніхто не сприяє – і нема коштів на зарплати вчителям і медикам і техперсоналам, і на відпускні, і на ремонти шкіл та дошкільних закладів і ФАПів, на ремонти і будівництво – водогонів, доріг, очисних споруд, на функціонування – табору відпочинку для дітей, якого нема тощо; на депутатів районної ради – якщо вони не зберуться, то громаді і так важко жити, а то буде іще більше проблем…

Просили: проекти всі й державні програми мають бути на сайті ОДА, щоб легко знайти і брати участь та залучати кошти, виділення коштів з обласного бюджету та залучення з державного – на будівництво очисних споруд.

І збоку це виглядало так, що це - не самодостатня громада, у якої в руках бюджети всіх сільських рад, що ввійшли до її складу, і всі можливості – шукати, знаходити самим, брати участь у проектах і державних програмах, вигравати, залучати додаткові кошти як до бюджету, так і інвесторів та донорів, освоювати їх на свої потреби самотужки, як це успішно роблять вже інші громади. Виглядало, що це – не капітани на своєму кораблі і навіть не рульові, а жертви корабля, що зібрався потонути – і його треба всім миром «бавити»: тримати на плаву або вже й витягувати з дна.

Відрадно було, голова РДА після прийому громадян мав що показати губернатору як результати роботи влади району: проїздом, бо губернатор поспішав на якесь важливе засідання в ОДА, - нове приміщення музею в центрі міста, збудоване за якийсь рік завдяки залученню інвестиційних коштів; особистий огляд разом з головним лікарем – нового приміщення лікувального корпусу ЦРЛ, що за три роки - на завершальному перед відкриттям етапі, та нової енергозберігаючої котельні, що дає можливість максимально економити кошти районного бюджету на опаленні та витрачати їх на найнагальніші потреби району – розвиток освіти, медицини, соціального захисту населення.
Незручно було, бо керівники громади привезли очільника області «поганою дорогою» у місце, де нічого й не починалося для будівництва очисних споруд: місце заросло травами та бур’янами і деревами – не розчищене, не підготовлене до реалізації проекту, що, за словами очільників громади, от-от розпочнеться і буде реалізований.

Сподобалися слова Вадима Лозового: «Громади, влада на місцях, як бджілки, по краплі мають «приносити мед до свого вулика» - наповняти бюджети, щоб отримати гарний врожай меду і його споживати – використовувати кошти на розвиток громади. І той, хто працює посилено і ефективно по «збору і накопиченню меду», першочергово матиме можливість поласувати тим медом з вулика – може розраховувати на фінансову підтримку з боку області та держави. Це реалії часу – часу ефективних лідерів і самодостатніх громад, часу реформ і розвитку – громад, відтак держави».

Вочевидь, громадам, в тому числі, й нашій, треба, як випускникам після школи, йти у самостійне життя, вчитися самостійно жити, мудріти, працювати, себе забезпечувати. І треба усвідомити, що все тепер залежить тільки від ГРОМАДИ - навчитися бути самодостатніми, виглядати достойно, капітанами чи хоча би рульовими на судні, що називається «Городоцька ОТГ».
Варто стати дорослими - не бути маленькими, беззахисними дітьми, яких хтось повинен опікувати, годувати, одягати, вчити, вести за руку, підштовхувати і - «соплі витрати» та «памперси міняти». Може, слід перестати бути жертвою? Чи це – психологічний діагноз, який лікуванню не підлягає?