За таким принципом, чи не основним, переконуємося з року в рік, вирішуються чи не усі справи в Городку. Ні-ні! Ні корупції у нас немає, ні використання  службового становища, ані перевищення повноважень у системі влади. Ні хабарництва, ні маніпулювання ситуаціями та людьми в діях чиновників. Нічого цього, повірте, ні слухом-ні духом!  Все - по добру-по здорову. По-свояцьки: ти мені – я тобі.  І -  усе по колу. Треба щось серйозне – знай, куди і до кого йти і від чийого імені та що просити. Треба працевлаштувати сина-кума-свата-брата – нема проблем: згадай, якому  провладцю або чиновнику «добро» робив, та й  - вперед, і  успіх твій - забезпечено. Треба кошти з якогось бюджету на щось там кудись там  –  теж знай, до кого йти і що і як просити. Треба пільги чи матеріальні «помочі» - та  це ж «легко!», лише б «тато-мама» якісь під рукою знайшлися!І ніяких тобі грошей, корупцій  та стиду перед совістю – всі так роблять, чому мені не можна? Не вірите? Ось, як кажуть, «живий» - зовсім свіжий приклад.

… Якихось два роки тому прийшов працювати на Городоччину «новий» помічник прокурора. Без житла, звісно. Попросив… Спершу свого керівника – прокурора району: мовляв, жити нема де, закон такий є – мусите знайти квартирку. І все почалося.

Спочатку прокурор попросив міську владу. Але, де там! Можливо, апарат і виконком були й не проти! Але депутати… Вони навідріз відмовилися виділяти кошти на придбання квартири чиновнику – казна міста, як сказали, не багата, а почни житло позачергово одному-другому придбавати-давати – керівникам і начальникам відділів (заїжджим!) району, суддям і правоохоронцям, то місто точно «в трубу вилетить». Не дали. Як не просив очільник прокуратури, як не вмовляв...

Тоді  до районної влади прокурори пішли «стежинку протоптувати». Про те, що житлом сам прокурор не забезпечений – і квартиру потребує, питання може й пробували або й не пробували піднімати: депутатську думку з цього приводу тоді керівники району знали – не дадуть депутати, бо депутатський зал – «різношерстий», навіщо очільникам самим підставлятися через прокурорську свиту – і своїх депутатів підставляти під «удар громадськості»? Втім, до постійно діючої при районній  раді комісії з питань будівництва, житлово-комунального господарства та екології  надходили листи-звернення з проханнями  забезпечити житлом помічника прокурора, і депутати намагалися «полюбовно» вирішити таку майже непідсильну в районі проблему із забезпечення житлом правоохоронця (житло вже пороздавали все – і всім, де тепер його взяти?). Спочатку дали дозвіл на оренду всім відомого у Городку службового приміщення гімназії, в якому проживала і яке хотіла привласнити колишній начальник районної освіти.  Але ж, це – надто дорого, як виявилося, сплачувати помічнику прокурора і орендну плату, і комунальні послуги. Знову лист – прохання: зменшити суму орендної плати або дати дозвіл на приватизацію. Відмовили депутати, бо  чи то «настрої» у депутатів на той час були не такі, щоб розпоряджатися  недбало комунальним майном району, чи то людей з вулиці побоювалися, та й прав і повноважень віддавати під житло господарське приміщення комунальної власності району  у районної влади нема – приміщення потрібно на законодавчому рівні переводити із статусу «господарське» в статус «житлове» (щоб це на належному юридичному рівні оформити – дуже великі  кошти з казни району виділяти потрібно!), ставити на баланс комунальної власності міста – і тоді лише віддавати уже «руками міської влади» прокуратурі.

Нарешті, наприкінці року, знову появилося питання у порядку денному комісії та сесії районної ради щодо сумнозвісного уже господарського приміщення. Як виявилося, знову є лист-прохання, але уже не від прокурора чи його помічника, а  від… мера міста Городок Володимира Поворозника. Як йшлося на засіданні сесії, комісія погодила питання до сесії – передати з комунальної власності району до комунальної власності міста те приміщення, де на правах оренди проживає помічник прокурора району.

 На сесії уже, на запитання до начальника відділу освіти району, чи він письмово погодив передачу приміщення, яке дуже потрібне освітянам і яке постійно використовується відділом освіти і Городоцькою гімназією для спільних потреб освіти району, Борис Дутковський,  трохи повагавшись, привселюдно заявив, що не давав такого погодження. Міський голова Володимир  Поворозник на запитання: «Як використовуватиме міська влада дане приміщення при умові його передачі до комунальної  власності міста?» відповів скромно: «Звісно, - на потреби ГРОМАДИ МІСТА». Напевне, депутати районної ради повірили у таку щирість мера, бо більшістю голосів, за винятком трьох, проголосували якнайскоріше за передачу даного приміщення з балансу районної комунальної власності – на баланс  міської. Напевне, щоб, врешті спекатися уже набридлого їм питання із сумнозвісним  «житлом».

Попри прийняття даного рішення, стало дуже цікаво, чому на сесії мовчав прокурор? Чому не просив депутатів і голову посприяти вирішенню питання в порядку денному сесії, що стосувалося, власне, інтересів прокуратури?

 Як з'ясувалося, тому що за прокурора це ефектно та успішно зробив … Городоцький міський голова Володимир Поворозник.

 У листі-проханні до Городоцької районної ради від імені виконкому Городоцької міської ради пан мер (його підпис під зверненям) зіслався на рішення виконкому №157 від 31 липня 2012 року, відповідно до якого родину помічника прокурора «поставлено на квартирний облік та включено до списку осіб для одержання житла у позачерговому порядку».

Як вказав у «проханні» мер, «з листопада 2012 року родиною (помічника прокурора (авт.)) на підставі  договорів оренди, укладених у правлінням освіти, молоді та спорту Городоцької РДА, погоджених з Городоцькою районною радою, використовується житлове приміщення, що знаходиться за (певною (авт.)) адресою, площею 43,5 м. кв. Вказане приміщення перебуває у комунальній власності районної ради».

Цитуємо далі ПРОХАННЯ мера: «У зв’язку з тим, що сім’я (помічника прокурора(авт.)) потребує  позачергового забезпечення житлом і, враховуючи житлово-побутові умови проживання вказаної сім’ї, відсутність вільного житла, а також коштів на вказані цілі у виконавчого комітету міської ради…,  прошу розглянути даний лист на засіданні постійної комісії з будівництва, житлово-комунального господарства та екології районної ради та винести на сесію районної ради питання щодо передачі вищевказаного приміщення до комунальної власності Городоцької міської ради.

В ПОДАЛЬШОМУ, НА ЗАСІДАННІ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ МІСЬКОЇ РАДИ БУДЕ РОЗГЛЯНУТО ПИТАННЯ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІМ’Ї (помічника прокурора (авт.)) ВИЩЕВКАЗАНИМ ЖИТЛОВИМ ПРИМІЩЕННЯМ».

Отакої! Так от про яку громадськість міста ПРОСИВ і ТУРБУВАВСЯ мер і його виконком! «Просили тато-мама… і я вас прошу», вочевидь.  І депутати районної ради ПОЧУЛИ прохання саме мера і прокурорів, а не вчителів -  істину громаду міста, яка потребує даного приміщення, і проти того, щоби в освіти його забирали… Але ж, хто їх, простих освітян, чує?

Коли ж питання щодо прийняття до комунальної власності територіальної громади міста не житлового приміщення (сумнозвісного господарського приміщення гімназії (авт.)) було винесене апаратом міської ради на слухання 49 сесії міської ради 30 грудня 2014 року, депутатів прийшов просити уже сам прокурор. Майже півгодини пояснень - роз’яснень і вмовлянь, обіцянок сприяти, працювати на благо міста і району, нагадувань про закон, який  вимагає забезпечувати прокурорів житлом в позачерговому порядку тощо.

У проекті даного рішення сесії, розданого із порядком денним сесії на руки депутатів міської ради, було сказано: «У зв’язку з прийняттям Городоцькою районною радою рішення від 5 грудня 2014 року №4-30/2014 «Про безоплатну передачу майна спільної власності сіл, селища, міста Городоцького району з балансу відділу освіти Городоцької РДА до спільної власності Городоцької територіальної громади» міська рада (проект (авт.)!) вирішує: прийняти до комунальної власності Городоцької територіальної громади нежитлове (господарське) приміщення площею 43,5 м. кв. ; передати на баланс КП «Городоккомунсервіс»; виконкому міської ради спільно з відділом освіти  – створити комісію по прийманню-передачі до комунальної власності міської територіальної громади нежитлового приміщення площею 43,5 м. кв. по (даній (авт.)) адресі».

Депутати міської ради, на відміну від  колег – депутатів районної ради  зважили усе при прийнятті рішення  і прислухалися до голосу своєї громади – її представляв депутат міської ради Григорій Легкий. Він повідомив, що керівництво і педагогічний колектив гімназії категорично проти того рішення, яке прийняли на сесії районної ради депутати районної ради щодо передачі їх  господарського приміщення на баланс міста з метою подальшого забезпечення під житло цим приміщенням помічника прокурора. Дане приміщення, як було сказано, освітяни ефективно і повсякчас використовують в господарських і службових цілях і мають надзвичайну потребу в цьому приміщенні й надалі, отож попросили депутатів міської ради і надалі залишити у їх використанні їхнє ж  приміщення.

Із 23 депутатів міської ради  шестеро проголосувало «проти» у голосуванні щодо прийняття на баланс міста даного приміщення, 14 депутатів утрималося, троє – мер і два депутати міської ради - проголосували «за».  Рішення сесії по даному питанню не прийнято – приміщення з комунальної власності району до комунальної власності територіальної громади міста не передано. Воно, як і раніше, залишилося у використанні як господарське у освітян гімназії та району. Далі, справа лише за ними, тими ж  освітянами – якщо поступляться своєму керівництву та депутатському корпусу району і прокуратурі – позбудуться свого приміщення, не поступляться, покажуть свою приналежність до ГРОМАДИ МІСТА, ПРО ЯКУ ТАК ТУРБУЄТЬСЯ МЕР І МЕРІЯ МІСТА, - будуть і надалі використовувати це приміщення у своїх цілях.

 Бо, як розуміють усі, принцип «просили тато-мама…і я вас прошу»  на порядку денному життя іще ніхто не відмінив. А сила і правда громади – в руках самої громади. Чи не так?