Чи не на кожному кроці діючі провладці констатують: влада має бути дієвою, сильною і професійною по всій своїй вертикалі. Саме такою вона себе і вважає. Втім, ставити собі високу планку, а на ділі не бути спроможною її не лише подолати, а й ростом до неї не дотягнутись – для влади звична справа. При чому, для чиновників всієї вертикалі цієї влади.
   Але напевне варто залишити у спокої владу вищу – її дії та результати бачать і оцінюють всі. А справи місцевої влади, які вже не говорять – кричать самі за себе – проаналізувати дуже хочеться і потрібно. Народ, як кажуть, повинен знати ... правду. А правда, як виявляється – наче палка: на два кінці. У кого яке бачення – така й правда. Тож перейду до прикладів.
   Довелося побувати на зібранні ветеранів, котрі підбивали підсумки і переобирали керівні органи у  ветеранській організації. І, звичайно, дякували щиросердечно владі. Дякували за все: за підтримку, розуміння, увагу і тепле ставлення до ветеранів. Це була вдячність, виражена у словах, можна сказати – ілюзія вдячності.

   А яка правда? Приклад: якщо у 2009 році на утримання ветеранської організації – найчисленнішої і однієї із найнезахищеніших організацій в Україні – з районного бюджету виділялося 25 тисяч гривень на рік, у 2010 – 20 тисяч гривень, а у 2011 – лише 10 тисяч і додатково – 3 тисячі на діяльність ветеранського хору. То про яку, власне, „вдячність” ветеранів йдеться? Сарказм, чи що? А може запопадливість – щоб хоч щось перепало у наступному році?
   Інший приклад. Дякували ветерани за те, що влада відремонтувала приміщення ветеранської організації. Справді, вдячність – щира. А суть її ось у чому: кошти, які були виділені районним бюджетом на ремонт приміщення районної друкарні – парадного входу, холу, коридору та власне приміщення районної друкарні, спрямували в ручному режимі перш за все на ремонт приміщення, в якому розмістилася організація ветеранів. Так, у підсумку, довгообіцяні і довгоочікувані кошти для розвитку комунальної друкарні – ремонт приміщення не поступили: щиросердна вдячність ветеранів вилилася, вочевидь, у „вдячність” райдрукарні – за те, що лишилася без ремонту.
   Та найбільшу вдячність адресували ветерани районній владі за упорядкування площі біля районного будинку культури, центральної площі, центрального міського скверу. З цього приводу вдячність ветеранська, скажу прямо, за живе зачепила. Адже підстав дякувати владі взагалі немає. Чи про це не знають шановні сивочолі ветерани? Чи знають і знову ж таки саркастично дякують районним очільникам? А правда ось у чому. Минулоріч справді було впорядковано площу біля районного будинку культури та центральний міський сквер, а на центральній площі, біля адмінбудинку ради та адміністрації встановлено ковані лави. Цю звитягу влада приписала собі.
   Щоб без голослів’я – звернімося до першоджерел.
Районна газета „Городоцький вісник” від 13 серпня 2010 року №33 (11926). Матеріал „В центрі уваги – проблеми людей”: 
   „Голова облдержадміністрації В. Ядуха, перебуваючи нещодавно в районі, був вкрай незадоволений благоустроєм нашого міста і поставив конкретні завдання для виправлення ситуації. І хоча певний обсяг робіт вже виконано, зокрема, проведено капітальний ремонт по вул. Станційна, розпочато реконструкцію фонтану в сквері біля РБК та благоустрій міського скверу...”
Районна газета „Городоцький вісник” від 6 травня 2011 року №17 (11963). Матеріал – звіт голови райдержадміністрації В.Вербановського „З почуттям обов’язку”: 
   „Багато соціально значимих проектів нам вдалося реалізувати в районному центрі. Як приклад, на реконструкцію скверу біля районного будинку культури витрачено 939 тис. грн. Ще планується встановлення фонтанного комплексу вартістю 350 тис. грн. На реконструкцію парку в центрі міста витрачено 100 тис. грн. Значна частина асигнувань на ці цілі – благодійна допомога бізнесменів, підприємців Городоччини.”
Обласна газета „Подільські вісті” від 12 травня 2011 року №№69-70. Матеріал „В.Вербановський:  „Життя, як сад – воно дарує плоди лиш працьовитим і наполегливим”: 
   „Багато соціально значимих проектів нам вдалося реалізувати в районному центрі. Як приклад, на реконструкцію скверу біля районного будинку культури витрачено 939 тис. грн. Ще планується встановлення фонтанного комплексу вартістю 350 тис. грн. На реконструкцію парку в центрі міста витрачено 100 тис. грн. Значна частина асигнувань на ці цілі – благодійна допомога.”
   Одним словом, влада спрацювала на славу. Але гляньмо, яким чином. На реконструкцію скверу біля РБК справді витрачено 939 тис. грн., але не владою, як задекларував голова РДА, а інвестором – власником спорткомплексу „Епіцентр” Олександром Герегою. І той самий Герега, а не районна влада, береться за реконструкцію фонтану – планує спрямувати власні кошти в сумі 350 тис. грн., які у своїх звітах успішно використовує влада. Районний і міський бюджети аж ніяким чином не долучилися до цього „соціально значимого проекту, який вдалося реалізувати”. Те ж саме стосується упорядкування центральної площі міста Городок, на якій встановлено 7 кованих лавок - виготовлення і встановлення цих лавок повністю оплатили представники місцевого бізнесу. Жодною копійкою до цього проекту місцева влада також не долучилася.
   А з центральним міським сквером взагалі казус вийшов. Виготовлення і встановлення кованих ліхтарів і лавок районна влада у приватного підприємця Василя Петльованого замовила. Правда, без будь-яких письмових договорів і актів виконаних робіт. Василь Петльований замовлення виконав, а з ним розрахуватися ...забули. До цього часу, а вже відтоді рік пройшов, не розрахувалися. 38 тисяч гривень ніхто підприємцеві не повертає і, здається, не збирається це робити. А навіщо? Робота зроблена, про неї прозвітовано. На папері чорним по білому нічого не писано, печатками і підписами угода скріплена не була. І неважливо, що коваль поніс витрати на суму 38 тис. грн. за виготовлення 19 лавок для міського скверу, не враховуючи того, що подарував місту 2 лавки і 2 ліхтарі. І нікого, мабуть, взагалі не повинно цікавити, що в облаштування міського скверу районна влада не вклала теж жодної копійчини. І гарний сквер у центрі міста – це заслуга не влади, а підприємців та Василя Петльованого, який досі шкодує, що попався на гачок липових обіцянок і отримав гіркий досвід у вигляді фінансових втрат і повного розчарування у керівництві району. І вдячний він владі за цей урок безмірно – він більше не віритиме гучним фразам, гаслам та обіцянкам – взагалі жодному слову жодного провладця. І ділові стосунки напевне заздалегідь обумовлюватиме документально.
   Тож як висновок: сильна влада – це влада, яка дотримується свого слова, реалізовує свої започаткування за кошти, законно підкріплені відповідними рішеннями та угодами, а не за рахунок підприємницьких, благодійних, людських грошей. І, водночас, не фігурує фактами, даними і результатами так, як їй вигідно, а не так, як воно є насправді.
   Сила влади у реальних справах, а не у приписуванні чужих здобутків. Можливо, очільникам району слід витрачати енергію і надану владу на досягнення потрібних громаді результатів, а не на імітацію своєї діяльності?