Пн, 23.10.2017, 20:57
Вітаю Вас Гість | RSS

ГОРОДОК-LIVE

Каталог статей

Головна » Статті » Нам пишуть

"Я вважаю, що кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми, які оточують нас. "

Валерія Студенець,  Городоцька гімназія.

Переможниця творчого конкурсу

«Змінюючи себе – змінюємо своє місто», ІІ місце.

 Я зараз у тому віці, коли мені ще важко назвати себе дорослою, але я вже і не дитина. Мене ще не торкнулися дорослі проблеми, хоча я часто замислююся, ким буду, як складеться моє життя. Іноді мені страшенно не хочеться дорослішати. Я розумію, що поки про мене піклуються, я — вільна. Моя претензія на самостійність все ж таки більше дитяча. Мені шкода бачити утомлену маму, що часто затримується на роботі. І я думаю, невже для цього я росту: для втоми, вічної гонки за кимось і чимось. І у мене колись буде сім'я, і я так само, як і моя мама, з легкою приреченістю виконуватиму свій обов’язок перед близькими. Я розумію, що це неминуче.  Моє завдання — рости і вчитися. Потім навчати і ростити своїх дітей. Я поки не знаю, ким я буду! Принаймні мама іноді називає мене «телепнем». А чому? Тому що я люблю малювати, писати твори і весь час витрачаю на ці заняття? Може, я стану мультиплікатором - і будуть у мене мультфільми не гірше, ніж у Уолта Діснея! Може я стану ландшафтним дизайнером - і буду прикрашати наше місто, а то й міста Європи. А якщо я стану двірником, то що поганого в цій професії? Коли вулиці брудні, чомусь усі згадують про двірників, а коли виблискують чистотою — це професія непомітно опускається в розряд невдалих. Чому? Адже робота їх дуже цінна і потрібна. Дорослі, як мені здасться, придумали собі багато проблем, яких би можна було уникнути. Вони залежні від чужої думки, заздрості, стороннього втручання в їх проблеми, їм потрібно бути трохи вільнішими і незалежнішими. Може, я і не маю рації, але знаю - підросту, занурюся в світ соціальних умовностей і стану «сірою мишкою». Але я прагнутиму відстоювати свою точку зору завжди, відступати можуть слабкі і бездарні.

Своє місто в майбутньому я бачу квітучим в прямому та переносному значенні: чисті освітлені вулиці, багато зелені, а коли у вечері вийти прогулятись, на вулиці можна зустріти багато усміхнених щасливих людей, впевненних у своєму майбутньому та майбутньому своїх дітей, адже є робота і не потрібно розлучатись із близькими, їдучи на заробітки за кордон... 

Сьогодні, коли мова заходить про рідне місто, більшість з нас опускають очі та змінюють тему. Кожен з нас розуміє, що наш населений пункт знаходиться на одному щабелі розвитку вже декілька років. Діти та дорослі чудово усвідомлюють причини, які призвели до такого "застою”, але ніхто навіть не намагається по-справжньому вникнути у проблеми Городка. Я майже впевнена, що близько половини жителів міста вважають марною тратою часу надати допомогу йому. Якщо дорослі люди звалюють все на перевтому, брак часу чи хатні справи, то підлітки лише посміхаються. Тому що вони вважають, що їхнє майбутнє вже вирішено наперед. Більшість моїх однокласників мріють закінчити вищий навчальний заклад та ніколи більше не повертатися до Городка. Чому? Бо це, як кажуть, не престижно. Невеличке містечко, у якому немає перспектив для професійного росту, для змістовного відпочинку, а то й просто відсутня можливість працевлаштування... А навіщо тоді допомагати місту, якщо кількість днів, яку підлітки проживуть тут, вже полічена. Та майже ніхто не враховує можливості іншого розвитку подій майбутнього. Багатьом із нас доведеться знову сюди повернутися і нарікати на все та на всіх. Наші бабусі та дідусі добре пам`ятають часи, коли Городок був промислово розвиненим містом. У нас було багато різних заводів, які з часом перетворилися на руїни. Половину з них здали на металобрухт, інші ж і досі стоять пусткою. Очевидно, що місто  зазнало "непоправних перетворень.”

На жаль, бажання допомогти не передається від матері до доньки, від батька до сина. Тому, щоб змінити нашу долю та долю міста, потрібно згрупуватися під гаслом, яке звучало б приблизно так: " Змінюючи себе - змінюй своє місто”. Та цих слів буде замало, якщо ми не налаштуємо своєї душі на порятунок нашої малої Батьківщини. Кожен з нас повинен розуміти, що він - частка великої сім`ї, яка, потрапивши у біду, намагається вижити і продовжитись у майбутніх поколіннях. Тому - то так важливо плекати в серці любов до рідної землі, до рідного містечка, ділитися нею з іншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або доньки Землі, бо " багата земля – багатий народ”, - вчить нас народна мудрість.

Батьки завжди наголошують нам, що найголовніше у даний час - закінчити школу з відзнакою або добрими оцінками. Так, безперечно, ми повинні накопичувати знання сьогодні за шкільними партами, дбаючи про своє майбутнє. Але це майбутнє нерозривно пов`язане з майбутнім нашого міста, і тому говорити, що ми вчимося "для себе”, мені здається, помилково.  Інколи у пресі я зустрічаю припущення, що нам, молодим, важко буде піднімати економіку в третьому тисячолітті: на перешкоді стануть занедбаний стан господарства, важкі екологічні умови, відсутність у нас досвіду. Та, думаю, це не так. Для початку потрібно мати бажання, а сили у нас є! Є і знання, які ми набуваємо щодня та які згодом переллються у досвід. А любов до рідної землі - це споконвічна риса нашого національного характеру.

Я вважаю, що кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми, які оточують нас. Так, ми ще вважаємось малими, бо лише вчимося у школі. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити: хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне деревце, збудувати шпаківню навесні, зробити затишним своє подвір’я, свою вулицю... Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожен житель міста почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, це добре відіб`ється на ньому.  

Якщо мої роздуми змінять уже давно сформований кругозір хоч однієї людини, то особисто для мене, це буде одна з численних життєвих перемог.

 
Категорія: Нам пишуть | Додав: Gorycvit (12.02.2013)
Переглядів: 6215 | Коментарі: 25 | Теги: конкурс, Студинець Валерія, змінюючись-змінюємо | Рейтинг: 4.6/11
Всього коментарів: 211 2 3 »
0
21  
Завантажуйте, читайте і поширюйте книгу «Омріяна Україна: ключ до майбутнього». Чим більше людей її прочитає, тим швидше Україна зміниться на краще! Ця книга дуже особлива. Вона пробуджує дух, дає дороговкази, змальовує цінності майбутнього, формулює Українську Мрію. Невелика за обсягом, читається на одному подиху. Електронну версію книги можна завантажити за посиланням

http://www.svitoglyad.in.ua/book.pdf

0
20  
Валерія молодець. Вір у себе і усе буде добре. Таке враження що у Городку розумні люди вимерли, або просто не заходять на цей сайт.

0
19  
888. добре сказано. а діти хай не читають....

0
18  
для 888
Обережніше, сайт і діти читають... crazy

0
17  
Наверно, кризис сегодняшнего дня характеризуется тем, что мужчинам нечего противопоставить Красоте и совершенству гармонии формы и содержания Женщины.
Не представляю, что и как должно произойти, чтобы мужчина смог уравновесить...
И "оружие пролетариата- член" в данном случае способен только разрушить посвящение в ИДЕЮ Господа о красоте как СОЗНАНИИ вселенной..
А вне баланса откуда взяться человечеству?
Способному преодолеть этап испытаний рабства иллюзий...

Владимир Симонов
http://www.vladimirsimonov.com/

0
16  
Девастатору. Саме так - якщо "може". Під словом "може" читайте " якщо фінансово спроможні батьки". Або " якщо знайдуть батьки фінансово спроможного спонсора" задля того, щоб дитина далі мала МОЖЛИВІСТЬ реалізовуватися . Бо засвітити талант - дитині легше з легшого, а щоб талант в дитині розвинути, щоб в ньому дитина могла себе повноцінно реалізовувати далі - в нашій країні для більшості дітей та їх батьків (від65-до 80%) МОЖЛИВОСТІ НЕМА.

0
15  
Для "Я" : Хто хоче і може - той свої таланти і засвітить, а не хоче, - ну то його, чи її справа. Тут усі рівні.

0
14  
для Я. Дуже гарно сказано. і правильно.

0
13  
А мені, дитино, дуже шкода, що такі розумні й талановиті діти, як ти, ростуть добрими і порядними, вчаться гарно і мають купу талантів - а ніде не можуть влаштуватися на роботу і за ті кошти, що отримують батьки, не можуть світу засвітити свої здібності... При таких дядьках недолугих при владі...

0
12  
А про "повагу" керівників до своїх підлеглих жінок ми вже чули - і мер хамить жінкам як вміє, і Володя славиться своєю поведінкою "толерантною" до всіх жінок, навіть до своєї, кажуть. І решта, не хочеться і називати їх всіх поіменно, бо інтернету не хватить... То проблема всеж є - і жінки правильно роблять, що  збираються докупи, аби поставити на місце таких "горе-керівників".

1-10 11-20 21-21
Имя *:
Код *:
Меню сайту
Погода
Останні коментарі
Вже в Городку все "по согласію". Тепер те саме з селами буде, що приєднуються. Царство Небесне і Амінь.

А чого з-під палки? вася пропонує йти під нього - село не дуже хоче і не йде. Чісто по согласію biggrin

Так і має бути. В Європі ніякого обєднання "з під палки" немає і не було - то процес історичний і  не одного десятиліття. А в нас - якийсь
дебіль вирішив, що обєднаємо громади - заживемо по-європейськи, і
впірьод з барабанамі....

Новини партнерів
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0