Мабуть, надто резонансними у громадянському суспільстві Городоччини були останнім часом дві події: оприлюднення у соціальних мережах високих сум зарплатні високопосадовців Городоцької міської ради та зміна цільового призначення землі, розташованої за межами населених пунктів Городоцької ОТГ – переведення земель запасу в землі сільськогосподарського призначення – та надання дозволу окремим мешканцям громади на розробку технічної документації на земельні ділянки для ведення селянського господарства.
Ніби й події ті, скажете, такі, що резонансу від них не мало би бути ніякого.
Ніби й на події ті, скажете, люди не мали би так емоційно і так бурхливо реагувати.
Та причин, як то кажуть, «до сказу» у людей простих, як вони переконані, більше, аніж достатньо.
Спершу - про зарплатню захмарну керівництва Городоцької ОТГ.
Якщо, скажімо, прослідкувати середній розмір заробітної плати по району, опираючись на статистичні дані, то він для однієї людини, яка працює (так би мовити, «середній показник температури хворих у одній великій лікарняній палаті»), сягає позначки близько 6 тисяч гривень.
Сума мінімальної зарплатні у майже 90% працюючого населення Городоччини – ледь переступила позначку у 4 тисячі гривень чи, може, трішки перевалила за 5 тисяч.
Та й максимальна зарплатня у районі, навіть у очільників державних органів влади найвищих рангів та керівників приватних підприємств, ледь сягає якихось 15, втім, не доходить до 20 тисяч гривень. А якщо за 20 – то, кажуть вони, це вже розпуста. І то кошти, зауважте, із державного бюджету чи із власних прибутків приватних структур: що «дають зверху» чи що самі заробили – те і отримують.
А тут, у штаті Городоцької ОТГ, який є чи не найроздутішим в області – стільки чиновників! Як у адміністрації президента…
А тут, у керівників Городоцької міської ради, яких обрало чи то поставило на службу громаді населення великої громади на кошти з міського бюджету, який своїми податками формує населення ОТГ, така висока зарплатня!
А тут, у Городоцькій ОТГ – стільки справ нагальних «зяють дірками», які латати – не перелатати і вирішувати – не повирішувати, як кажуть, починати і закінчувати їх треба було «уже вчора»: і дороги та тротуари після зими «розлізлися» геть, і об’єкти соціально-культурної сфери громади потребують уже поточних та капітальних ремонтів, і житловий фонд міста Городка (як би там керівництво ОТГ не впиралося і не «віднікувалося») – поки що на балансі ОТГ, тобто «на плечах» Городоцької міської ради, і територія, тепер уже чимала, Городоцької міської ради потребує давно належного упорядкування та облагородження та осучаснення.
Одним словом, потреб, куди можна спрямувати кошти бюджету громади, хоч відбавляй, а в бюджеті, як не крути і як не верти – коштів нема взагалі, хоч стій, хоч плач, а хоч бери – і стоячи реви.
Та якщо дуже коротко і зрозуміло усім охарактеризувати бюджет Городоцької міської ради минулого року, то це був бюджет проїдання, перетравлювання і …випорожнення. Бюджет розвитку громади минулоріч становив, щоби не сказати грубіше і вульгарніше, складав нуль цілих і нуль десятих. «Якісь копійки», як сказано було фінансистами тієї ж міської ради. Що за ті копійки доброго і путнього зробиш?
Якщо ж простою людською мовою – то все що заробила громада, зібравши усі податки і накопичивши їх у бюджеті міста, потрачено на щось, незрозуміло на що – а якщо точніше, то на все, що завгодно, тільки не на розвиток міста.
Не правда? Заперечите або спростуєте інформацію, братчики-громадчики? Скільки кілометрів доріг на території ОТГ минулоріч відремонтовано (не всипано мучкою чи поганеньким щебеневим покриттям) за кошти з бюджету громади чи за залучені кошти з бюджетів інших рівнів (державного, обласного, коштів ДФРР)?
Що на території Городоцької ОТГ капітально відремонтовано чи збудовано за кошти громади хоча би на умовах співфінансування з бюджетами інших рівнів?
Які проекти Городоцькою міською радою реалізовано за останні роки (окрім того відрізку роботи у рамках посадових обов’язків, яким власне й займається КП «Городоккомунсервіс» - покращення водопостачання - і яким повсякчас тільки й те і робить, що фігурує Городоцька міська рада)?
Звісно, дуже давно чують городоччани одну й ту саму пісню, дуже «гарну й нову», яку починають братчики-громадчики знову й знову і яка вже трішки піднабридла усім. І про нові очисні споруди, які будуються-будуються, і ніяк не добудуються і не запустяться в дію. І про нову, так обіцяну мерією, міську лазню, котра вже й у снах городоцьких не спостерігається, не те що у реальності. І про «стару пошту», де земля і підвали – під одним власником, а розвалене приміщення – під іншим, і толку звести кінці з кінцями у цьому питанні нема, й руїни з центру хоча би прибрати і досі міська влада не може. Не те що вже вкласти в ці руїни якісь кошти і зробити з них щось путнє для жителів громади: хоч якесь корисне і привабливе нове приміщення, у котрих така потреба у Городку і котрих нема взагалі.
А про багато чого вже й не хочеться говорити,бо набридло, але повтритися варто: про можливість торгувати приватним підприємцям, які наповняють бюджет міста, щодня на нествореному міському ринку, а комунальникам – контролювати їх діяльність і тим самим заробляти кошти до бюджету підприємства та громади – а то у Міжнародний жіночий день, здається, сам Грушевський (хай простить його душа) торгував квітами у центрі міста.
І про одвічне і глобальне теж набридло: про «залучення інвестицій», про «розвиток» і про «створення нових робочих місць», про «покращення життя» «вже сьогодні» і повернення городоччан із-за кордону тощо…
Не було цього за каденції цієї ж Городоцької – спочатку міської і вже другий рік поспіль об’єднаної міської територіальної - громади. І нема цього дотепер. Скоріш за все, і не буде. Чи, може, чогось прості люди не знають і не помічають. Чого, до прикладу, коштів ні на що нема. І чого результатів діяльності міської влади не видно ніяких. І чого на себе влада кошти бюджету тратить, а на благоустрій і покращення умов проживання у громаді, тобто на мешканців громади – дзуськи.
Хоча кошти, глянемо правді у вічі, до бюджету Городоцької міської ради у вигляді податків надходять чималі і справно, яку би там пісеньку сумну не співали і не нарікали на не поступлення чи нестачу коштів у міському бюджеті наближені до мерії глашатаї.
Та й до тих коштів у один тепер уже міський «кошик» - бюджет «докинули», будемо відверті, свої кошти усі населені пункти громади, чи то бюджети тих сільських рад, які об’єдналися з містом у ОТГ. Раніше сільським радам, згадаймо, на все їхніх коштів вистачало, а тепер з бюджету міста людям доводиться якусь копійку на якісь потреби довго і з криком у міста вибивати.
І держава ж фінансує «зверху» справно потреби учителів. Та й медицину громаді поки що ніхто з балансу району не передавав – братчики-громадчики із тим добром, що їм передано, поки що навести лад не можуть, а якщо й медицину їм віддати – взагалі, мабуть, населення громади за рік «у землю сиру ляже».
То тоді зарплату, таку високу, й такі високі щомісячні премії керівництво ОТГ за які такі заслуги отримує? Яким чином воно само собі нараховує нараховує з податків городоччан – і чому депутати покірно «дають добро » - підтримують «на ура» ці «захланні пропозиції» більшістю голосів? Може, краще було б, якби ті кошти пішли у бюджет розвитку – і на потреби громади? Чи «своя сорочка – ближча до тіла» , а решта – до дідька?Ну, звичайно ж, як кажуть у народі, «чим бик навик». А з биком дуцатися – то собі, мабуть, на шкоду…
А щоб люди мовчали і на ось таку «діяльність» Городоцької міської влади не нарікали і потім знову за них, тих самих, на виборах місцевих, які поступово наближаються, проголосували, а депутати таку ж гарну зарплату і премії з міського бюджету і з щедрої руки давали – їм як презент і земелька на руки…
…Катавасія із землею, якщо пам’ятаєте, почалася минулоріч. Мешканці Карабчіїва забажали додатково для своїх рідних і близьких паї із земель запасу. Із земель, що були в оренді і оброблялися агроформуваннями й наповнювали тоді бюджет району. Втім, Карабчіїв приєднався до ОТГ – і землі, на які потрібно було аграріям переоформити договори оренди, потребували проходження процедури по-новому – уже через аукціон, і – в руки ОТГ.
І компетентні та досвідчені керівники і спеціалісти стільки разів казали-втокмачували в голову голові Городоцької ОТГ: якщо земельні ділянки пройдуть через аукціон в оренду агропідприємствам – значні кошти «впадуть» до бюджету і від аукціону громади, і від оренди земельних ділянок також. І не буде тоді в тебе, міський голово, ніякої «катавасії».
І голова, ніби –то спочатку із цим погодився, слово дав – піде земля на аукціон. Проте, потім він чомусь раптом передумав - і своє слово назад забрав. Бо «людям треба цю землю роздати», авторитетно усім на трибуні голова міської ОТГ сказав.
Таж людей на оті вільні клаптики землі буде так багато! І землі усім бажаючим буде замало! Так казали розумні люди, хитаючи головами і розводячи руками од недалекоглядності та нерозважливості міського керманича. І в бюджеті громади буде діра зяяти неабияка, а громаді гроші ох як потрібні, не вгавали колеги і по коридорах влади товариші. І яким коштом тоді ти, голово громади, дороги ремонтуватимеш? І об’єкти освіти, культури, соціальної сфери? І на матеріальні допомоги соціально-незахищених верств населення де гроші візьмеш? І на все інше…
Віддамо людям землю, сказав, як відрізав і поставив жирну крапку у цьому питанні Городоцький міський голова. І так і зробив, як сказав.
Було дуже швиденько змінено цільове призначення земельних ділянок - із земель запасу переведено в землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту. І кинув поміж людьми клич лідер Городоцької громади: хто не має земельної ділянки – прийдіть до мене, напишіть заяву – усім дам землю, бо я добрий і я – за людей, не те що інші…
І прийшли люди – спочатку свої, найближчі, найдорожчі. Потім розійшлася швиденько чутка про щедрість мера «по всьому Городоцькому селу».
І прийшли до мера близькі до близьких – їх сусіди і їх друзі та знайомі, і зовсім чужі прийшли. І назбирав голова заяв більше тисячі або й більше. Хтозна, скільки. Про це знає тільки голова, бо їх сам підписував «з щедрої барської руки».
І коли назбирав тих заяв, що ні в казці сказати, ні пером описати – заболіла дуже голова у міського голови. Ох, як заболіла. І в думу важку впав очільник громади. І не знав голова, що з отими заявами тисячними далі робити…
І знову кинув клич голова. Правда, тепер не тихенько, поміж своїми, а вже голосно, дзвінко – хоча й розпачливо. І у себе на сайті міської ради публічно і плачевно звернувся до захланних «заявників». І у соціальних мережах його голос лункий був одразу дружно підхоплений підлеглими (певне, за його ж цінної вказівки): ах ви такі – сякі, депутати і мої підлеглі-апаратники Городоцької міської ради, стукався до своїх в дошку публічно, аж на весь світ, чесний і справедливий мер. Я ж, казав, – за людей навіть останню сорочку зніму, а ви, безсовісні, не даєте мені це зробити, паскудники такі. Відмовтеся, поганці, від своїх заяв, бо будуть мені кранти – бо люди мені через вас зроблять ох, як боляче! А я до цього не готовий, ой як не готовий! Я ще жити і працювати і добра наживати на цьому світі хочу.
І дуже свої змушені були почути мера – спробували б не почути. І їх заяви не були «засвічені» ні на профільній комісії, ні на сесії – тільки чужих і випадкових. А чужим дурачкам – так і треба: нема чого за людським добром руки простягати!
І винесли таки (попри волання і старання?) мера це питання на сесію. І розглянула таки сесія звернення громадян про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в порядку зміни цільового призначення із земель запасу в землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту.
І було прийнято рішення тринадцятої сесії міської ради VІІ скликання від 18 лютого 2019 року щодо надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в порядку зміни цільового призначення із земель запасу в землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Городоцької міської ради за межами населених пунктів громади.
І якісь десятки чи може якась сотня чи дві городоччан у межах тих чи інших населених пунктів громади отримали дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в порядку зміни цільового призначення із земель запасу в землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Городоцької міської ради за межами населених пунктів громади.
Як ці мешканці будуть вести особисте селянське господарство, зрозуміло: оформлять документацію на земельну ділянку, де і як їм вкажуть, віддадуть свою земельну ділянку в оренду – в одні надійні господарські руки – і отримуватимуть плату за оренду земельної ділянки від орендаря їхнього паю.
Але ж дав добрий мер землю людям, казатимуть! Правда, не своїми руками дав, бо голосувати на сесії, на всяк випадок, мер таки утримався – випадки, вони ж різні трапляються. Дав мер землю руками тих самих своїх депутатів – тим самим «своїм людям», справжнім близьким, роками і життєвими баталіями провіреним, у компанії одній міцними ланцюгами скованим і справами ефективними і реальними, спільними і постійними назавжди поєднаним.
Не тим людям мер дав землю, звісно, що з населених пунктів - які і працювали на тій землі, і били на сполох, що земля їм потрібна, і списки писали, і письмово першими зверталися до мера. Так вже сталося – таке воно, життя…Та хто вони меру? І чого б це їм роздавати святу землицю? Тут он своїх-рідних на землю – хоч відбавляй. І для них він – свій «добрий» мер, чєлавєчіще поважне із найбільшої літери. А решту – до дідька.
Правда, так і не зрозумів і досі Городоцький мер, що не виграв він зовсім у питанні земельному, а в друзки його програв. Програв – і саме через оту решту. Не зрозумів, що та земля, людям роздана, як ніщо інше і ніхто інший, його самого, через його ж … плече, грубо і жорстко «кинула» (точніше, кинув він іще з самого початку сам себе): бюджет громади пустий-порожній і досі - і городоччани знають про це добре і дуже тим фактом невдоволені.
І не так уже й багато людей ту землю отримали – сотня чи до кілька сотень. А в громаді людей скільки? І скільки невдоволених, які землю не отримали, залишилося? І яку пісню вони уже співають меру та мерії? Усі вони – не в настрої, і згадають меру у свій час, як і його найближчому оточенню, ох і згадають, і це, скоріш за все, буде на найближчих виборах, оту бісову земельку - яку хтось отримав, а вони – ні. І що зроблять тоді? Так-так, зроблять дуже боляче – не проголосують за тих, хто дерибанить землю за їх плечима. Він, народ простий – справедливий: добро пам’ятає, правда, недовго, а от зло або якісь збитки, вчинені проти нього – ох і довго тримає у голові і в серці, чи не все життя.