Де ставить кому Городоцька міська рада у контексті «модернізації» навчальних закладів Городоцької об’єднаної територіальної громади? Чим мотивує вживання отієї коми там чи деінде? Опирається на думку громадян і враховує інтереси всієї територіальної громади чи якісь особисті або й інші інтереси? А чи насправді все відбувається дуже легко і просто: «Високо сиджу. І хоча з висоти дуже далеко гляджу, втім, не все чітко бачу, не все добре розумію і не все знаю достеменно. І виходить – як є»? Таке враження про городоцьких «реформаторів-модернізаторів» у галузі освіти Городоцької громади склалося нещодавно - і недаремно.
«Перспективний план модернізації мережі загальноосвітніх закладів Городоцької міської ради», розроблений і розписаний на кілька наступних років наперед і затверджений депутатами Городоцької міської наприкінці минулого року, кажуть, став чітким дороговказом для керівництва і депутатів громади, а також і для освітянських закладів – саме там, як кажуть освітяни, прописано «чорним – по білому», як і куди йти і що і з яким закладом освіти і коли робити.
Щоправда, не всі депутати Городоцької міської ради, як вони підтверджують особисто, в курсі, за що вони голосували на сесії за «цукерку» під гучною та досить позитивною назвою «перспективний план» у привабливій яскравій обгортці «модернізація освітніх закладів». Так і кажуть депутати: голосували за модернізацію мережі освіти, а не оптимізацію, тобто «вирізання на корні». Голосували за «кота в мішку», бо окрім порожніх слів про «покращення і осучаснення» освітянського процесу у день голосування «на руки» конкретно не отримали нічого. А потім, пізніше, з’ясовується, як нарікають, що школи вони будуть не модернізовувати, а закривати. Щоправда, словом "закриття" посадовці міської ради намагаються аж ніяк не оперувати - його замінили на "призупинення діяльності". А аргументом призупинення діяльності шкіл, переконують, є реформа освіти України – на основні її постулати, як на милиці, опираються вони на своєму нелегкому шляху повсякденної діяльності здійснення цієї реформи.
Навіть і не хочеться говорити про те, що, перш ніж проводити оптимізацію навчальних закладів у державі, потрібно було, мабуть, завершити адміністративну реформу, навести лад з дорогами, і тоді тільки приступати до «реформування» шкіл та медичних закладів. І не повинно було, мабуть, бути жодного поспіху в такому болючому для людей питанні, і не треба було так різко змінювати правила гри. Вочевидь, оптимізація — це дуже делікатне питання, яке потребує надто зваженого підходу і, звісно ж, підкріплення достатнім фінансовим ресурсом. Та чи так відбувається насправді?
Так. Потрібно було спочатку провести адміністративно–територіальну реформу у громадах, переконані громадянии, і лише після цього нехай люди самі вирішують, скільки і яких шкіл їм потрібно, чи варто їх скорочувати. Зрештою, що робити з отими приміщеннями, в яких навчалися діти? Зараз ви їх закриваєте, кажуть люди, а через рік ті майнові комплекси будуть роздерибанені, продані чи знищені. Вже були такі приклади з іншими закладами. І з іншими приміщеннями. Тепер нема вільного жодного.
А тут і дороги, які у багатьох населених пунктах в поганому стані. Як довозити дітей? Тому, може, є поспішним рішення про оптимізацію шкіл?
«Не ми сьогодні нав'язуємо органам місцевого самоврядування, яку школу закривати, де створювати опорну, а яку понижувати у ступені», - кажуть зверху.
«Коли це сучасний заклад і має відповідну матеріальну базу, кадрове забезпечення та учнів, ніхто її не буде оптимізовувати», - переконані «вверху».
«Якщо школа з минулого століття без спортивного залу та комп'ютерного класу і в ній немає кому навчатися, або є 2-3 дитини одного віку, то вона підлягає або закриттю, якщо немає перспективи народжуваності, або призупиненню роботи», - впевнені «у верхах».
«Питання про закриття чи призупинення діяльності навчального закладу не в компетенції департаменту чи Міністерства освіти. Їх вирішують місцеві органи самоврядування, громада . Об'єднані територіальні громади самі ухвалюють рішення щодо створення майбутнього освітнього округу і вони визначають, які школи в них будуть опорними та базовими, а які - закритими - посилають, зрештою, вельми високі та вельми поважні «верхи» простих людей, які звертаються до них по допомогу, «на місця». Отже, утримання навчальних закладів віддали « на місця» - на відкуп місцевих органів самоврядування. З цим все ясно…
І що ж «місця», як ото, до прикладу, наші? А що, «місцям», як ото, до прикладу, нашим? Вони – «на своїй хвилі», не на тій, правда, хвилі, що їх принесла до влади в громаді – не на хвилі народній. У них – одна й та сама пісня: коштів на утримання галузі світи, як є, у бюджеті нема. І галузь освіти треба «модернізувати» (читайте – оптимізувати чи то скорочувати). І це – довершений факт для них. Кошти. Їх нема. Факт – у цифрах і на паперах. Це - те, чому звикли довіряти у чиновницьких кабінетах.
Так-так, школи - це не гроші, які потрібно виділяти, не діти, яких потрібно вчити, і не вчителі, яким потрібна робота. Школа - лише цифра в готовому звіті і в голові. І – кошти, суми їх, які вивільняються із закриттям школи і залишаються у бюджеті.
І у гонитві за економією коштів, як результат, чимало шкіл у громаді поставили «на закриття». Незважаючи на те, що за інфраструктури села, яка у більшості випадків складається із сільради (тепер – старостат), фельдшерсько-акушерського пункту, клубу чи СБК і, власне, школи, остання відіграє в селі роль чи не єдиного культурно-просвітницького осередку, своєрідного рушія розвитку населеного пункту (у контексті освіченості). А якщо закрити школу, які тоді перспективи розвитку села? «Нема школи — нема села» — кажуть у народі. Відповідь для більшості пересічних громадян очевидна. Але, на жаль, не для чиновників…
Тож, чи насправді у громади з’явилася нагальна потреба ліквідації малокомплектних шкіл у зв’язку із реформою, а чи чиновники вкотре намагаються зекономити на освіті на якісь інші потреби так би мовити «громади»? Прослідкуймо разом.
Іще й року не пройшло, як минулоріч «вибухнула» через «освітянську реформу» Борщівка. Голосно вибухнула. Мовляв, наша школа – невелика, економна на енергоносіях, вмістить усіх дітей колишньої сільської ради, і маємо все необхідне, правда, крім спортзали, яку зобов’язуємося зробити самі за підтримки Городка на базі одного із вивільненого сільського приміщення. Лишіть навчальний процес на базі нашої школи, кажуть.
Та керівництво Городоцької міської ради ще тоді мало з цього приводу якісь свої плани. Напевне, - щоб залишити діючою Турчинецьку школу, де і дітей менше, і ремонт там потрібен був неабиякий. Бо, замість того, щоб досягти компромісу із борщівчанами, відклали на якийсь час (на рік) вирішення цього питання, як сир на засолку – і тепер це питання запекло, аж загірчило, знову у контексті закриття школи. І звісно ж, без згоди на це громади Борщівки. Окрім цього, спливло й питання «з бородою» - щодо закриття у Городку колишньої ЗОШ№3 – тепер Городоцької гімназії. Ба, не спливло, а грянуло громом із травневого неба: питання про призупинення діяльності закладу вже прослухалося на засіданні виконкому – і було погоджене виконкомом (хоча, на здоровий глузд, яке відношення мають освітянські питання до виконкому, чому саме там слухалося питання оптимізації (саме так воно має звучати) навчальних закладів громади, і чому саме члени виконкому з цього приводу приймали якісь рішення, якщо це не їх повноваження, а депутатів, - Один Бог знає. Бо ані батьки учнів Городоцької гімназії, ані керівництво та педколектив закладу про це – ні сном, ні духом. Кажуть, йшлося давно - і про інше, про те, що Городоцька гімназія має достатню матеріальну базу – приміщення добротне, подвір’я велике, майстерні гарні, нормальні спортзал та їдальню, правда, учнів у закладі недостатньо, як на мірки реформи. А Городоцький ліцей №1 цього всього не має, як і учнів необхідної кількості (до слова, повної укомплектованості у Городку, окрім початкової школи, не має жоден освітній заклад). Тому, казали чиновники міської ради, обидва навчальні заклади стоять перед фактом закриття. І, як кажуть вчителі та батьки гімназії, їм повідомили ще торік і нагадали на початку цього року про єдиний варіант майбутнього. Це – реорганізація шляхом об’єднання двох навчальних закладів (учнівський та педагогічний колективи) у один - на базі двох приміщень двох шкіл.
Про реорганізацію говорили постійно батьки учнів і вчителі та керівники Городоцького ліцею №1 – і їм, як і гімназійній усій спільноті, такий варіант теж дуже навіть був зрозумілий та прийнятний.
А тут – нате вам: зовсім інше – і з-під поли: призупинення діяльності гімназії. (Чудернацький такий термін — «призупинення» діяльності — хитрющий. Що малося на увазі — розібратися складно, бо згідно із законодавством існує п’ять видів реорганізації юридичних осіб: приєднання, злиття (об’єднання), виділення, поділ, перетворення. А от про «призупинення», схоже, тільки у Городку знають, що це – і впроваджують, як ноу-хау).
І от, майже напередодні сесії, на якій мали слухатися і прийматися освітянські питання, замість питання щодо реорганізації двох закладів освіти виникає у порядку денному питання щодо призупинення діяльності Городоцької гімназії.
Тобто як? Об’єднання на базі двох закладів відміняється? - забили на сполох батьки гімназистів і вчителі. І миттєво поставили категоричну вимогу Городоцькій міській раді: люди на тристоронньому зібранні у гімназії (у переддень сесії) хочуть все почути і дізнатися про все, що там громадчики самі собі понапридумували...
Звісно, Городоцький міський голова на це зібрання не прийшов – не царська це справа з народом «на емоціях» говорити і народу щось розумне казати: чи не все освітянське керівництво і секретаря міської ради він дружно до народу на розправу послав.
І оте освітянське керівництво битих дві години у «палких дебатах» не могло людям пояснити чітко і зрозуміло, чому все саме так, а не інакше, чому саме таким чином ставить питання руба Городоцька міська рада – і без відома людей. Єдине, що стало зрозуміло гімназійній спільноті після зібрання – є інвестор у обличчі нардепа, який хоче добудувати гімназію доверху – ще на два поверхи – і там розмістити Городоцький ліцей №1. А приміщення ліцею теж «стерти з лиця землі городоцької» – і там звести щось типу Центру розвитку школярів, куди вмістити дитячі: спортивну, художню, музичну школи і будинок творчості… Все – в одно. Що буде з приміщеннями вивільненими далі? Про це не йшлося взагалі. Втім, мабуть, і на них – у громадчиків свої плани, і то конкретні.
А як же ми, наші діти і вчителі наших дітей, - чи не сотні разів запитували батьки у освітянського керівництва. А ніяк! Відповідь була очевидною і красномовною: вчителів – «на біржу», дітей – по решті шкіл міста. Будівля! Міській владі треба єдине – приміщення Городоцької гімназії. Крапка. Так вирішило керівництво Городоцької міської ради з інвестором – і депутати так збираються голосувати. Думка людей їм абсолютно не цікава - на зустріч прийшло лише два депутати Городоцької ОТГ: інші чи не знали про зустріч, чи не хотіли зі своїми виборцями зустрічатися і сваритися. Та, як кажуть, Бог їм суддя. Правда, секретар міської ради таки повідомила людям – питання освітянські з порядку денного сесії знято. Тимчасово. До наступної сесії.
Не повірили городоччани, прийшли на сесію, щоб особисто в цьому переконатися. І там, на сесії, зустріли своїх «братів по нещастю» - представників сільських громад, чиї освітянські заклади так само «з-під поли» громадчики вирішили того дня закрити.
Правда, питання зі слухання сесії таки зняли. Втім, врочисто пообіцяли братчики-громадчики їх заслухати і прийняти всі й одразу на черговій сесії. Прикрим, навіть дещо огидним було почуте «по Фрейду» від депутатів на тій «безосвітянській» сесії: «Ми – більшість, як хочемо – так і голосуємо, бо то ми – громада».
Вочевидь, так воно наразі у нас і є. Громада – не люди прості, а керівники і депутати органу самоврядування, які людей покликані у міській раді представляти, захищати їхні права та інтереси – а не роблять цього. Бо саме вони, братчики-громадчики – громада.
І до сьогодні з простими представниками Городоцької гімназійної громади так і не проведені справжні, відповідно до букви закону, громадські слухання (нічого дивного – таким чином і громада Городоцька «докупи ліпилася»), так і не поставлені остаточно люди до відома, що планується і що буде далі з гімназією (нічого дивного – все у Городоцькій ОТГ тепер - сутінки).
І батьки учнів, зокрема гімназії, вирішили – так це питання не залишать.
Вони звернулися до мерії та до народного депутата зі своїм баченням подальшої долі Городоцької гімназії. Подібні звернення обіцяють спрямувати у Городоцьку РДА та Хмельницьку ОДА, зрештою, і до Міністерства освіти України та до Президента.
Люди прагнуть, щоб їх почули – і з ними рахувалися. Вони – люди, вони – громада. Орган самоврядування – працює на них, бо ними обраний, і цей орган мусить рахуватися зі своїми виборцями. У протилежному випадку, як обіцяють городоччани, будуть востаннє представляти Городоцьку ОТГ і ці депутати, і ці керівники. Навіть, шини для цього городоччани, кажуть, знайдуть – і палитимуть їх довго під адмінприміщенням міської ради. Та й ЗМІ всієї України до Городка скличуть. От тоді про Городок і почують…
Лист-звернення городоччан до Городоцької міської ради та до народного депутата Олександра Гереги
Городоцькому міському голові
Підлісному Василю Васильовичу,
депутатам Городоцької міської ради,
народному депутату України
Олександру Володимировичу Герезі
Ми, батьки та рідні учнів Городоцької гімназії (колишня Городоцька ЗОШ№3), глибоко стурбовані тим, що дізналися – Городоцька міська рада хоче призупинити діяльність Городоцької гімназії.
Як виявляється, питання про призупинення діяльності навчального закладу, у якому навчаються наші діти, вже слухалося і на нарадах, і на засіданні виконкому міської ради. А дирекція, педагогічний колектив і батьки учнів про це нічого не знали до останнього дня – майже до засідання сесії, де мало слухатися питання по Городоцькій гімназії щодо припинення її діяльності.
До того дня, коли нам повідомили з міської ради, що дане питання буде слухатися на сесії, у робочому процесі було лише повідомлено дирекцію та вчителів, що приміщення школи хочуть добудовувати і перевести в приміщення гімназії ліцей №1. Мала відбутися реорганізація двох навчальних закладів у один шляхом приєднання чи злиття. На такий варіант батьки і вчителі погоджувалися і були готові. А після зустрічі керівників влади міста і батьків учнів гімназії та вчителів у Городоцькій гімназії, яку ініціювала громадськість, стало зрозуміло – школу закривають, учні школи наповнюють інші навчальні заклади, педагогічний колектив попадає під скорочення і вивільняється, бо у Городоцькому ліцеї штат педагогів укомплектований і учнів теж достатньо, щоб бути ліцеєм. Тому відбувається рейдерське захоплення одного навчального закладу міста іншим.
І ми, батьки та рідні учнів, громадськість міста Городок, виборці, які голосували за обрання даного депутатського корпусу та керівництво міської ради, вимагаємо від міської ради наступне:
так як Городоцька гімназія має достатню матеріальну базу і територію, яка може бути розширена і покращена під проведення в подальшому сучасного і якісного навчального процесу, а також високо професійний та досвідчений педагогічний колектив, вона заслуговує на те, щоб на її базі пройшло об’єднання двох навчальних закладів міста Городок – ліцею №1 та гімназії, із подальшим перетворенням навчального закладу в опорний заклад для учнів і педагогів, які можуть у процесі модернізації/оптимізації освітніх закладів громади довозитися із колишніх сільських навчальних закладів до Городка.
Ми погоджуємося на те, щоб заявлений інвестор та влада міста у обличчі відділу освіти Городоцької міської ради взялися за реконструкцію приміщення Городоцької гімназії саме на таких умовах – залишається діяти на базі двох приміщень обох навчальних закладів Ліцей №1.
І вся процедура реорганізації двох закладів та реконструкції приміщення гімназії повинна проходити відповідно до вимог чинного законодавства і бути максимально відкритою та прозорою для громадськості: для нас , батьків учнів та і вчителів гімназії. Ми теж маємо право вирішувати долю цього навчального закладу, бо є членами громади міста та об’єднаної територіальної Громади.
І протягом багатьох останніх років саме ми вклали в цю школу чималі кошти на її розвиток з родинних бюджетів. Одночасно чималі кошти були вкладені на розбудову школи з бюджету району, тобто теж громадські кошти. А з бюджету Городоцької громади, яка закриває школу, не було виділено на розвиток гімназії жодної копійки.
Тому вимагаємо у міської влади взяти до уваги усі наші пропозиції.
У протилежному випадку ситуація із припиненням діяльності закладу вихлюпнеться у громадський супротив, який буде відомий на рівні області та держави.
29 травня 2019 рік
Батьки та рідні учнів Городоцької гімназії ,
колишні учні – випускники гімназії:
(Більше 200 підписів городоччан – під цими рядками, що містять обурення та непогодження із припиненням діяльності гімназії).
Що з приводу цього листа думають у Городоцькій міській раді і як далі мерією вирішуватиметься питання щодо подальшої долі освітніх закладів громади, невідомо. Люди з нетерпінням чекають на чергову сесію. Люди вже готові йти на цю сесію – і самі, ледь не кулаками, захищати свої права і права своїх дітей.
На що готові громадчики? Вони про це не признаються. Скоріш за все, знову витягнуть якийсь запасний варіант - і до нього проект рішення «з-під поли» – і намагатимуться «проштовхнути його» через рішення сесії Городоцької міської ради. І от тут – як вже у них вийде. І от тут – як це люди їм дадуть зробити…
І, врешті, – як окрема думка: реформи розробляються і розпочинаються, впроваджуються і завершуються. Життя, як гра, триває…Але правила гри, хто би що там не казав, придумуються …на ходу. Та й реально усі справи вирішуються, якщо вирішуються, тут, на місцях. У залежності від того, хто їх вирішує.
І насправді, оптимізація — це не максимальне скорочення, це – вибір оптимального варіанту. Вибір. Оптимального, виваженого, прозорого і зрозумілого усім варіанту. Варіанту, який напрацьований - спільно з громадою. Варіанту, який влаштовує усіх – і «не б’є по громаді».
На те ж вона і громада – щоб обирати і обиратися, щоб з нею співдотикалися і радилися, щоб її чули, знали про її потреби і проблеми, щоби знаходили з нею розумні компроміси, щоби працювали з нею – і на неї.
Якщо ж хтось так не вміє працювати з людьми чи не хоче – корону з вух і трон із-під сідниць: світ такий великий – і «святе місце порожнім довго не буває». Люди знайдуть гідну заміну владі - дадуть іншим шанс працювати на них, на їхні інтереси і на інтереси всієї громади. А не навпаки…
P.S. Люди впевнені – Городоцька міська рада вирішує освітянські питання без урахування думки громади. Таке важливе і складне питання - і без будь-яких громадських слухань чи обговорень. Хоча таке право зафіксовано Постановою Кабінету Міністрів № 996, згідно з якою органи місцевого самоврядування мають проводити консультації з громадськістю (не з депутатами чи винкомом) з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку своєї громади і свого регіону, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Мають проводити – і не проводять.
А скорочення мережі загальноосвітніх закладів, безперечно, належить до питань соціально-економічного розвитку, питань реалізації прав і свобод громадян. Насамперед, у контексті забезпечення належного доступу до загальної середньої освіти, яка відповідно до статті 53 Конституції є обов’язковою. Отже, держава та органи місцевого самоврядування не можуть створювати перешкоди у реалізації права на освіту. Таким чином, рішення про закриття школи не може прийматися без проведення відповідних консультацій з громадськістю – з людьми та без урахування інтересів громади - людей.
Як далі розгортатимуться події — залишається чекати. Втім, дуже хочеться нагадати – і це робится залюбки, що гарантує кожному чинне законодавство.
Відповідно до Закону України «Про освіту» громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин.
Основними принципами освіти в Україні є, зокрема, доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою.
У свою чергу, до компетенції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування державою делеговано забезпечення розвитку мережі навчальних закладів та установ, організації системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування, але аж ніяк не припинення діяльності шкіл.
Тож є, попри все, сподівання, що наступні рішення Городоцької міської ради не йтимуть врозріз забезпечених законом прав городоччан.
|
