Напевне, бачили у своєму житті таких недолітків, які напосілися на батька чи неньку, гарлапанячи на всю горлянку, гамселячи кулаками об усе, що під руки попадає, і вимагаючи того, що прийшло на думку у якийсь момент? От, до прикладу, у зоопарку - купи дитині балуваній левеня, бо сподобалося, хоча ніхто звірення і не думає продавати; на вулиці — купи дитяті пецьканому мотоцикла, бо захотілося, бач, хоча воно — і до підлітка “не дотягує”, і водити транспорт не вміє — не доросло; удома — купи підлітку смартфона останньої моделі випуску, хоча у родини нема на таке придбання коштів та й не потрібна зовсім коштовна мобілка ще не свідомій дитині...
У такому випадку, завжди згадується дитяча забава “Купи слона!”
І дуже-дуже шкода батьків, які не можуть чи не вміють чи не хочуть привести до порядку своє чадо, яке репетує посеред вудиці чи поміж людьми і вимагає, вимагає, вимагає... А що навіщо і для чого — не знає.
Підлітка, який капризував, сердився-нервувався-накалявся, як залізо у розпеченому горнилі коваля — до багряного відтінку, і вимагав, ледь не тупаючи ногами і не гамселячи кулаками трибуну, ну дуже нагадував мер Городоцький на останній позачерговій сесії Городоцької міської ради.
Довго, із запеклістю, навіть, можна сказати, із пристрастю, як кажуть — ледь не пальці — у двері — намагався керманич громади допитатися у кількох присутніх на сесії міської ради депутатів Городоцької районної ради: чому вони, такі безсовісні і бестижі, “не віддали” такій “дієвій та ефективній” Городоцькій міській раді приміщення підвальне Городоцької районної друкарні? Він, мер, бачте, на все готовий був, навіть, на найнеможливіше, аби зробити з отого старенького підвального приміщення... сучасний міський туалет — з видом і з виходом... на центральну площу і на обіцяну вже кілька років тим самим мером Городоцьким та його Ко Алею Слави. А депутати його, каже, на що готові були — ні вголос сказати, ні пером описати!
“Ну чому, чому ви не віддали і не хочете віддати нам приміщення друкарні під туалет?!” - волав-бив, наче молотом по наковальні, своїм громовим голосом по мізках присутніх, звертаючись до обранців районної ради, високоповажний мер у комфортному й безпечному йому оточенні міських депутатів (бо у районній раді він — тихіший за мишку-норушку або взагалі там не появляється), - Поясніть, от зараз же поясніть це депутатам міської ради! Поясніть!” Так кричав, аж бризки з писка навсебіч сипалися, втім, депутатам районної ради й писка не давав відкрити, щоби таки пояснити, що і чому. Тупо не давав — і все тут. Це були, мабуть, уже звичні у міській раді риторичні питання мера, на які звик давати відповіді на них же також тільки він же, він — і ніхто більше. Так здалося...
А депутати міської ради, надихнувшись приттю мера, впевнені на всі двісті відсотків у тому, що їхнього гуру і їх ніхто у районій раді не слухає, не чує і не поважає, тому й приміщення, таке їм необхідне, “зажали” і не віддають, у свою чергу, теж заволали, аж штукатурка із непоремонтованої багато років стелі так званої зали кінотеатру у дитячій художній школі почала на голови сипатися.
- Якби районна рада нам приміщення оте підвальне друкарні віддала, вже давно б у місті був супер-пупер-мупер-туалет міський”, - підтримали, наче милиці міцні й зручні, свого мера у критичну хвилину хилитань моральних, запевнивши великодушно отетерілих від такого повороту дій депутатів районної ради братчики-громадчики — вони би це зробили.
- Віддайте нам приміщення друкарні — і буде туалет міський, - вимагали міськрадівські депутати у кількох райрадівських, і знову ж таки ну дуже нагадували агресивних підлітків у піку гормонального розвитку, які вимагають від мами-тата посеред зоопарку: “Хочемо слоо-она-аа!! Купіть слооо-оона!”
І дуже шкода було їх, несвідомих підлітків, які, ніби спинилися у своєму розвитку, бо насправді, як і підлітки у піку гормонального розвитку, вони не знали, ні навіщо їм отой “слон”, ні що, власне, вони з ним мають і будуть робити, коли й, може, так стенеться, його й отримають.
І навіть, коли (попри крики та верески у залі, що аж вуха закладало і барабанні перетинки ледь не лопали) вдалося вставити у полеміку кілька реплік із поясненнями, чому “слона їм не купили”, тобто, чому Городоцька районна рада не розглядала питання про передачу приміщення підвального друкарні Городоцькій міській раді під туалет міський, — ніхто із братчиків-громадчиків чомусь пояснень тих зовсім і не слухав і не чув. Вони були на гребені тієї високої хвилі, яку “нагнав” Городоцький мер і навіть, якби хтось запропонував їму у цю мить купити у Нью-Йорку хмарочос і облаштувати під міський туалет, вони всерівно б волали далі в один голос своє: “ Хочемо слона — подайте нам приміщення друкарні — із нього ми зробимо міський туалет!”
Тож тепер, поки нема їх крику і вереску збоку, ну-мо “по полицях” розкладемо разом, чому підліткам не можна купувати і давати в руки ... щось скляне — бо поб'ють і руки поріжуть. І — море крові та ще більше плачу-вереску потім буде.
По-перше, підвальне приміщення Городоцької районної друкарні є частиною цілісного майнового комплексу Городоцької районної друкарні, яке перебуває на балансі Городоцької районної ради і в оперативному віданні/управлінні районної друкарні як підприємства комунальній власності району. До того ж, дане підвальне приміщення перебуває й у переліку захисних споруд по лінії Міністерства з надзвичайних ситуацій і вже кілька десятиріч його із даного переліку не виводять, притримуючи на ... всяк несподіваний техногенний випадок — для захисту населення у випадку якихось надзвичайних ситуацій.
Так і кажуть МНСники: підвал друкарні — стратегічний об'єкт, та облаштувати певним чином і тимчасово дане приміщення можна. Але є одна серйозна і категорична умова — на випадок надзвичайної ситуації це приміщення має за півдоби бути звільнене і облаштоване під технічну споруду — сховище для цивільних громадян. І якщо у цьому підвальному приміщенні якийсь склад чи пункт з прийому макулатури розмістити — то не гріх, бо звільнити від закладеності приміщення можна швидко. А от міський туалет із усім обладнанням і облаштуванням за отих півдоби терміново звідти аж ніяк не забрати. То чи варто і навіщо ризикувати? Не варто, кажуть. І громаді, переконують, такий об'єкт, ох, як потрібен - не має ж бо свого.
Так і пояснили МНСники і депутатам райради, і братчикам-громадчикам докладно - "ніззя", навіть, порадили мерії спробувати себе у “відчиненні дверей ногами” — звертатися до найвищих верхів по ліні МНС за необхідними дозволами та погодженнями. Хтозна, може пощастить — тоді із депутатами райради їм говорити може й буде легше і предметніше.
Чи зверталися братчики-громадчики кудись, чи ні, невідомо. Але опісля до Городоцької районної ради вони таки більше не зверталися. Принаймні, питання таке більше не озвучувалося — ні у комісіях, ні у сесійній залі районної ради. А тут — на тобі: “Купи слона!”.
По-друге, оте єдине і неповторне зверення братчиків-громадчиків до районної ради - подати їм “на блюдечку” підвал друкарні під туалет міський було, на окрему думку, від самого початку і у глибому корені якимось надто дивним, щоби не сказати, пустопорожнім та підступним.
От уявіть собі пропозицію міськрадівську ділову: дайте приміщення — там буде туалет. Все. Крапка. Більше нічого.
А проекту під такий грандіозний план чи то під капітальний ремонт, чи то під генеральну реконструкцію, чи фундаментальну перебудову — ніякого. Нуль.
А питань до городоцьких горе-перебудовників у даному випадку — хоч греблю (чи то туалет, який прорве) гати... Море-моренне.
А у відповідь на цілий ряд отих питань — як завжди, мертва тиша.
Хто бере на баланс і в управління підвальне приміщення і хто облаштовує його під туалет? Міська рада, сам мер, КП “Городоккомунсервіс” чи якийсь ПП Панько, Стецько, Кирило чи Гаврило? Де це прописано? Ким підписано? Яким чином і ким погоджено?
Хто і яким коштом оформлятиме технічну документацію не тільки на запланований туалет, із усіма відповідними техніко-санітарними погодженнями та із витратами на капітальну реконструкцію/підведення бо'зна звідки нових потужних систем водогону і каналізації, яких у підвалі друкарні нема, а й на увесь цілісний майновий коплекс “Городоцька районна друкарня” — за умови передачі підвального приміщення на баланс Городоцької міської ради і виокремлення із проектно-кошторисної документації друкарні підвального приміщення? Де це було задокументовано?
Хто і яким коштом (а коштів для цього треба немало, і у бюджеті громади їх катма) облаштовуватиме стареньке підвальне приміщення під туалет, бо ні проекту нема, ні кошторису не представлено до неіснуючого проекту, що мав би бути розробленим та погодженим міською радою? А якщо й було представлено таке — то кому? Депутатам райради — ні-ні...
Хто і за який кошт утримуватиме у належному санітарному стані (бюджет громади — бюджет “проїдання”, а не розвитку) міський туалет після ремонту, навіть, якщо він і відбудеться? Навіть, якщо й в оренду підвал і то за одну гривню рада міська візьме...
Міська рада, яка (усі це не раз чули і достеменно знають) злиденна, як церковна миша? Чи її КП, котре збиткове по усіх звітах? Чи... та сама районна друкарня, яка ледь тримається на плаву і у якій працює якихось 3 працівники і директор?
А може усе буде, як із приміщенням бібліотекеки, що вже бібліотека наполовину?
Чи з колишнім приміщенням АвальБанку, де тишком-нишком щось вибудовують-розширюють по задньому фасаду без відповідних дозволів та рішень сесій райради?
А може, хтось, про кого громадськість не знає, за цей “темний, як Божа ніч” проект береться? Не для людей — для себе береться?
А може, і то - скоріш за все, знову якийсь підпільний ентузіаст-рейдер “поклав своє око” на просторе підвальне приміщення у самісінькому центрі міста, а Городоцька міська рада — і рада раденька, але вдає, що дурненька —“йде у когось на короткому повідку” тишком-нишком, волаючи про туалет громаді — а потім, як це вже було не раз у нашому селі, шукай-свищи вітру в полі: з балансу комунальної власності району на баланс комунальної власності міста підвал передали, приміщення вискоком “пішло у чужі руки”, але ... з якихось там причин цільове призначення йому потім поміняно — у результаті кінцевому і приміщення свого громада позбулася, і туалета свого громаді не бачити й далі, як своїх вух?
По-третє, і — наостанок... І як у своїй хворій уяві можна поєднати такі протилежні архітектурні та морально-естетичні цінності, як Алея Слави, що у проектах братчиків-громадчиків вже другу їхню каденцію числиться і “реалізовується”, і вхід-вихід ... майбутнього сонцесяйного міського туалету — з боку тієї ж (уже фантастичної) Алеї Слави, яка от-от має возвишатися, красуватися і на весь світ оспівуватися своєю фундаментальністю та величчю?!
Туалет і Алея Слави — як символічні два крила однієї “перспективної” діяльності та “історичної ефективності” Городоцької міської ради? Навіки віків — амінь...
І смішно, аж до сліз смішно було почути таке сакральне із вуст емоційно бурхливих і ображених депутатів міської ради та їх мера: “Ще трохи... І адміністрації та районної ради не буде, а приміщення друкарні всерівно перейде у ОТГ. Тоді й міський туалет там зробимо”.
От ви, братчики-громадчики, нетямущі... Як можете бути настільки впевненими, що й далі рулитимете-вирішуватимете усі питання громади? Може, і вас із наступного року навіть у споминах городоччан не залишиться: ну не виберуть вас люди за такі “діяння” ваші, не виберуть — і тут і казочці вашій кінець, а хто слухав — молодець?
Може, прийдуть до управління громади, нарешті, інші, результативніші самоврядовці та управлінці — і з тих приміщень та клаптиків землі, які залишаться, які не встигнете роздерибанити і розбазарити, щось путнє таки зроблять для міста, для людей?
Про це ви не думали? А варто було б...
Тож, певне, праві, ох, як праві депутати Городоцької районної ради, які на правах старшого брата чи то мудрого батька не дають гострі-ріжучі-колючі-скляні премети в руки нерозумного, капризного, пихатого малюка — Городоцької ОТГ — на її хлипи і соплі: “Хочу слона...” Збитків - не уникнути і проблем - не обібратися, зрештою. Буде море крові — і купа порваних сорочок.
А може ременем широким або жмутом кропиви свіжої — та й по голій п'ятій точці, як у мудру давнину, і — пустушку в зуби, аби розбалуване й крикливе перестало вередувати, верещати і бо'зна, що вимагати? Чи у куток — на певний час? Надовго.
Та, от біда, нема кому за вереду малолітню взятися. І так взятися — щоби, скандальне, свій писок волаючий закрило і порядок, капризне, знало, та й відповідальність за свою недолугість та впертість і нерозважливість — за всі свої дії і вчинки несло.
Чи ж то буде коли?
|
