Окремих депутатів Городоцької міської ради, які вже звично не ходять на сесії міської ради (їх узагалі не цікавлять питання громади, що на сесіях мають вирішуватися чи вирішуються), і простих городоччан, які, напротивагу отим безвідповідальним депутатам громади, хочуть бути на вістрі подій, що відбуваються у Городоцькій ОТГ, дуже цікавить (це прослідковується у їх обговореннях у соцмережах): які ж “гарячі” питання слухалися на “терміновій” 30 позачерговій сесії Городоцької міської ради і як вони вирішилися?
Здивуєтеся, ба, навіть, не повірете, але про це — й досі невідомо. Невідомо усім.
Навіть, майже половині депутатів Городоцької міської ради, які прийшли на сесію і голосували за прийняття рішень у питаннях порядку денного отієї 30 “палаючої” позачергової сесії Городоцької ОТГ.
— Так не буває, — скаже ви, і будете абсолютно праві: у нормальному цивілізованому світі, дійсно, такого не буває. А от у нас, “у нашому селі”, яке й досі називаємо “Городком”, любимо його безмежно і хочемо, щоби воно лишилося-стало-було містечком квітучим і прогресивним, таке буває. І — й не таке трапляється, на превеликий жаль... Як кажуть останнім часом прості городоччани, які уже не раз стикалися із “ активною діяльністю” Городоцької міської ради (а таких — чимало): “Городку закони не писані”. Не писані!
— Писані! — як чуємо категоричне заперечення “законопослушного і чесного та порядного мера” та його гоп-компанії і, знову ж таки, погоджуємося смиренно та віримо щиро: та писані ... ними же — для них же.
А городоччани для компанії — то таке собі тимчасове неудобство (підтанцьовка на вечоринці), яке, багато балакає, заважає “працювати”, “встромляє свого носа” туди, куди треба і куди нетреба, “не вірить міській владі і не любить мера та його найближче оточення”.
А закони загальнодержавні для компанії — то таке собі телевізійне та “нарадне говоріння” ні про що й паперове недорозуміння, яке вдаду міську абсолютно не стосується, бо наразі “нікому нема управи” на теперішні “самостійні та успішні” (не всі, звичайно, але переважна їх більшість) ОТГ, які роблять, що хочуть, і так хочуть робити й далі, вічно...
І навіть не встидаються заявляти про це відкрито. Згадайте мерів українських міст, які виступили одним фронтом проти діючої влади і ну дуже не хочуть, щоби держава втручалася у їхню “діяльність” і горять-палають бажанням і далі “управляти” громадами так, як вони це “успішно” роблять, і щоби ну ніхто їм зверху не вказував, як робити і що робити чи не робити, тоді все буде у них “гуд!”. У них — так. А у людей? Як от у наших, городоцьких...
— Гуд чи не гуд нам? — питання не в лоб, а в брову. Кожен хай дасть відповідь на це мега-питаннячко — сам собі. І кожен хай зробить виновки — як нам усім зараз і дасть прогноз на майбутнє спільний.
Наразі — не про це. А  — про ... сесію позачергову тридцяту. Городоцької ОТГ.
Дуже хотілося почути і для себе зрозуміти там, на сесії, де вдалося вряди-годи побувати: про що говорять? які питання розглядають? які рішення приймають?
Не вдалося, на жаль. Питань у порядку денному сесії — десь 30. “Вирішувалися” вони —хвилин 20. Чи не усі питання —“земельні” і “дозвільні”.
У порядку денному, якщо його можна так назвати, бо хочеться це назвати по-іншому:”Темная ніч — тільки кулі свистять у степу” —“Про надання дозволу на...” та “Про затвердження техдокументації на...” — і все. Ні розмірів, ні адрес земельних ділянок, ні прізвищ — нічого конкретного. І — голосуйтее, депутати. І голосують, як не дивно, депутати. І голосування депутататської “більшості” по кожному питанню — у лічені секунди за отого “кота в мішку”. Правда, деякі, чомусь, поперемінно не голосували. Так і казали “не голосую”, замість: “за” чи “проти” чи “утримався”. А чого не голосує один з другим — невідомо було присутнім абсолютно. На думку прийшло, що то, мабуть, за “свої рідні” шкурні питання не голосують... От що, насправді відбувається. Так і було.
Але ж... Навіть у такому “неординарному” випадку, відповідно до Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” (Стаття 59-1. Конфлікт інтересів) голова, заступники голови, секретар чи депутати якоїсь місцевої ради, які беруть участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою їх питань — голосують чи не голосують за умови самостійного, вікритого та публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.
Тобто, так і сказати треба було, голосно і відверто:”
— Слухається моє особисте питання, любі браття і сестри во міській раді, а це —конфлікт інтересів чорний, і тому з цього питання, вибачте, ріднюні, щоби потім мені не “пришили корупцію” неприємну, я голосувати не хочу і не буду, тому й не голосую”. І — закон, який це передбачає, добре було б до слів своїх долучити, дідько його зна, чи треба, чи не треба, але - краще “пєрєбдєть, чєм нєдоребдєть”. От тоді все ясно було би кожному — як у Божий день. А то “не голосую” через раз і через одного — і “не голосую”. І потім казатимуть нам, смертним-пересічним, що то не корупція — а так... пташка повз пролітала — на голову какнула — і затуманення у них, у тих, хто не чув/не бачив/не розумів нічого. Та зрозуміли ж бо... Не тупі.
От тільки переконатися досі (сесія відбулася 5 травня, а на часі - 15 травня) у “конфліктах інтересів” численних у рішеннях отієї сумнозвісної 30 позачергової сесії Городоцької міської ради неможливо.
— Як таке можливо?! — заволають у цьому місці у один голос юристи і правники.
І вони, у свою чергу, будуть праві-правісінькі. Вони ж бо переконані, що усі ми уже давно живемо у цивилізованій проєвропейській державі, яка встановила для органів місцевого самоврядування ЗАКОН “Про місцеве самоврядування”, що беззаперечно усі виконувати повинні — і виконують. Зокрема — статтю 59 цього закону “Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування”, пукт 3 якої усім самоврядовцям України каже (і нашим — теж, звісно) “Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням... Результати поіменного голосування підлягають обов’язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань.
Результати поіменного голосування є невід’ємною частиною протоколу сесії ради”.
Таж зрозуміло — таж зрозуміли. Якщо поіменне голосування оприлюднювати, то і  питання сесії, і рішення депутатів з кожного питання сесії МАЮТЬ БУТИ ОПРИЛЮДНЕНІ. Наступного ж дня.
Ага. Дзуськи. От самі вже переконайтеся, поки не пізно, зайдіть на сайт Городоцької міської ради і уздріньте на свої ясні очі у Офіційних документах ради, чи є там питання порядку денного і рішення 30 позачергової сесії і які там (“темная ніч — тільки кулі свистять у степу”) результати — чи то отого “славнозвісного поіменного голосування”, чи то отого на коліні писаного “протоколу” “сесії міськрадівської таємної”.
Фігушки вам всім. Питання ж такі, що ознайомлення та думки громадськості аж ніяк не потребують. Особисті вони для братчиків-громадчиків, майнові, земельні, до діла і до тіла рідного близькі.
(Та й рішень не всіх - окремих сесій міської ради, до речі,  там, на сайті міськрадівському,  не уздріти, чомусь. Чому?).
Уже тринадцятим травня свіженьке розпорядження мера про скликання виконкому “склепали-вивішали”, а результатів мученицької 30 позачергової — катма...
Не вміють? Не можуть? Не знають, як подати? Не хочуть?
І — собі хочеться. На всю горлянку — пронизливо: “Ау, поліця! Ау, прокуратура! Караул! Появіться, якщо ви взагалі у цьому світі є! Перевірте! Надоумте! Узаконьте незаконність! Хоч щось зробіть! Де ви? Чого ні присутності вашої при прийнятті рішень, ні нагляду вашого багатообіцяючого і ні втручання вашого у “справи” міськрадівські нема, хоч купи, хоч криком кричи?
Кричи-кричи — не докричишся. У відповідь — гробова тиша. Ні тобі прокуратури на такі “законні дії” Городоцької ОТГ, ні тобі НАБУ чи НАЗК, чи ще якогось контролюючого, перевіряючого, напрявляючого або коригуючого законність діяльності органу міського самоврядування — ні зверху, ні збоку, ні знизу, ні з прискоку. Нізвідки. Отака вона, "анархія - мати порядку".
Отака вона, житуха городоцька: що хочуть, те й роблять всі — і будуть і далі так робити. І — з петиціями людськими, які "висять" на сайті громади схованими/місяцями неоприлюдненими.
І — з питаннями та рішеннями скандальними сесій, про які ні депутати “чужі”, ані люди прості нічого не знають і знати довго не будуть.
І — з законами, на які громадчики плюють, яких не дотримуються, а результати всього цього потім тим самим людям простим боком вилазять і у плачі, нарікання та прокльони виливаються. Та — “пізно пити боржомі, коли нирок майже нема”.
І тим самим людям/громаді/виборцям на усе, м'яко кажучи, начхати (хіба що Городоцька ОТГ “ дуже активно торкається” вирішення їх особистих питань”, то крику — хоч відбавляй). Хоча тільки від народу-виборців і вплив на органи місцевого самоврядування передбачений та дієвий.
І правоохоронним службам місцевим — до заднього чи причинного місця такі “діяння міської влади”, а може вони “по-дружньому закривають очі” на все це, разом взяте. Бо ж реації за стільки років на отаку “законність, неупередженість і публічність” Городоцької міської ради — цілий нуль у енній степені.
Отак і живемо, день за днем, рік за роком. Чи то у повному невігластві — “не знаю нічого — то й голова не болить”, чи то у тотальному байдужжі — “моя хата скраю — нічого не знаю”, чи то у глибокому летаргічному сні — “ про що ви взагалі говорите?”, “а що там не так роблять?” чи “хоч щось роблять, то не чіпайте, хай не “пахуть”...
Отак і живемо, все життя очікуючи, сподіваючись, вірячи, що хтось до нас прийде, нам наведе порядок, нами керуватиме успішно і законно — і ми процвітатимемо на віки вічні, амінь.
Дзуськи! Ніхто не прийде. Нічого не зробить. Тільки сам — кожен. Підняв дупу — взяв відповідальність на себе. І якщо не хтось — то я, став, засукав рукави — і зробив щось. Для себе, для інших, для міста, для краю. Лиш тоді... заживемо, як нормальні люди, а не — як зараз: один панує і жирує на зубожінні громади, а люд простий скулить і терпить, очікуючи все життя мани небесної з неба. Очікуємо й далі? Очікуємо...