У останньому номері районного часопису – стаття на сторінку. Автор – виконком Городоцької міської ради. Назва статті – «В Україні процес оптимізації мережі малокомплектних шкіл є вимогою часу». От і поговоримо про це – і про ту статтю, і про ті вимоги, чи то пак, шляхи проведення реформи, розпочатої урядом Гройсмана та його Міністерством освіти і науки, і про виконком та й в цілому про Городоцьку міську раду і про її роль у здійсненні цієї «реформи».
І починаємо з Городоцької ОТГ як органа місцевого самоврядування, якому держава віддала в руки і повноваження, і кошти, а з ними - й можливості щось робити і отримувати якісь результати. Водночас, передала із повноваженнями і коштами держава врочисто й поклала цілком і повністю саме на Городоцьку ОТГ дуже нелегку ношу – відповідальність, яку несла до цього на своїх плечах. Передала держава усе це, як придане, і мовила: «Ось вам, там, на місцях, у низах, свобода, яку ви так хотіли. Але не забувайте, що із свободою ви отримуєте й дуже складне завдання: безпосередньо працювати з людьми, які вас вибрали, погоджувати з ними кожен свій крок, бо саме люди вас найняли працювати на їх благо за людські кошти як платників податків, і не допускати в жодному разі соціальних якихось збурень, бо вони ні вам, у низах, ні нам, наверху, не на руку, не на голову й не на наш зад. Тобто – руліть, але тяму майте. Якщо щось там у вас не буде клеїтися, так і знайте – самі рулите, самі й відповідальність перед людьми несіть за те, що нарулили. Самі!
І от були успішно обрані й взялися по-своєму рулити наші братчики-громадчики і їхні сестрички- рятівнички. І от взялися вони палко за реалізацію освітньої реформи, до кінця й не усвідомлюючи усіх її постулатів і наслідків і, власне, їхньої священної ролі у здійсненні кожного болючого кроку на шляху цієї, можна сказати, вбивчої для національної освіти реформи. Чому вбивчої? Бо цілеспрямовано направлена вона не на зміну на краще освітнього процесу, і це підтвердить кожен учитель у кожному освітньому закладі, та й кожен батько чи мама кожного учня, а на реорганізацію, тобто оптимізацію (скорочення, знищення) мережі освітніх закладів на селі і у маленьких містечках, на вивільнення з цієї мережі працівників і на економію коштів – як державних, так і коштів місцевих бюджетів. Ось – вся суть цієї «прогресивної» реформи, яку у верхах і низах провладці пояснюють дуже просто, майже по-ленінськи: «Краще менше – та краще». Пояснюють і розуміють високопосадовці це просто, так би мовити з точки місця свого сидіння у зручних теплих кабінетах із гарною зарплатнею, і з дітьми своїми, прекрасно пристроєними у житті і в освіті за кошти державні чи місцеві у їхні кишенях і руках. А от народу простому і дітям його багатостраждальним від цієї «реформи» і від отих «реформаторів» біда чорна. Одні проблеми, сльози, прокляття на голови тих, хто це «добро» придумав – і втілює в життя. І так «втілює», аж гай шумить…
Але даваймо по суті. Як вже тисячу разів нам пояснювалося - говорилося, писалося і втовкмачувалося - посадовцями міської ради, аж тоншить усіх від тієї балаканини, «В Україні процес оптимізації мережі малокомплектних шкіл є вимогою часу» (саме так називається матеріал у районці за підписом Городоцького міськвиконкому - мабуть, усі разом його і писали). У цьому опусі - у перших його рядках – читаємо: «Реформа поставила питання реорганізації шкіл у сільській місцевості на одне із перших місць на порядку денному». От так. Категорично. «Поставила реформа питання» - і все тут. Виконуємо, мовляв, оте завдання – і крапка. Але ж, чомусь, не доказують правду-матку братчики-громадчики, що реформа так категорично нічого не заявляє. Уряд Гройсмана і його Міністерство освіти були хитрими і прописали у своїй «реформі» все дуже м’яко, ніжно, багатозначно. І воно, як вода чи пісок крізь пальці - обтікає і мізки, і здоровий глузд людини. Бо кажуть «реформатори» так: ми даємо державні кошти тільки на «просування наших реформаторських ініціатив» - і на оптимізації там всякі, і на запуск отих опорних типу шкіл. Ну а ви, там, на місцях, заробляйте немалі кошти від податків, які поступають у ваш бюджет, інвестиції залучайте - і робіть собі зі своїми малокомплектними школами на селі за свої кошти усе, що побажаєте». І головне тут – «за свої гроші – що хочете, то робіть».
Зрозуміло тепер? Категоричність як форма проявлення сутності місцевих провладців свідчить, власне, не про вину держави, аж зовсім некатегоричної у «реформі освіти».
Свідчить ця категоричність надута саме про неспроможність місцевих «керманичів» свідомо аналізувати завдання і вимоги зверху, «переварювати-перетравлювати» їх оптимально, працювати щодня, не покладаючи рук, трансформуючи їхню шкоду чи приховану злочинність не собі на користь, а людям, які обрали їх і чекають позитивних, а не негативних змін від своїх обранців.
Свідчить це й про те, що ефективно керувати-управляти-розмовляти з людьми-вирішувати їх питання, які торкаються людських життів, зокрема, дитячих, місцеві «управляли» не вміють, не можуть, не хочуть, не звикли, не будуть. А навіщо їм це? Легше перевести стрілки на державу недолугу чи на «нерозумних» простих людей, котрі, якогось дідька ну ніяк не сприймають оте їхнє «ефективне керівництво» - ну хоч плач ридма… Їм легше очі людям замилити і пилюку в очі людям пустити – для відмазки своєї непродуктивності і безрезультативності. Це добре у братчиків-громадчиків та їх сестричок-лисичок виходить. На славу… А мета – убезпечити міський бюджет від використання коштів «на людей». Бо ж «нема у бюджеті» грошей, чуємо вже не один їхній рік при владі. Ні на що нема. Тільки на них, коханих, гроші у бюджеті якісь нашкрябуються. І все.
От, читаємо чорним по-білому, у статті виконкомівській. Оте, що «реформатори» зверху «низам» спускають, вони, братчики, у низу нам пишуть. І ми читаємо і вкотре пересвідчуємося у лукавстві наших «низотворящих» чи то «низовитворяючих».
«Мета оптимізації – не в тому, щоб перекрити дітям доступ до отримання знань, а насамперед у тому, щоб дати дітям нове якісне середовище…- творення умов безпечного перебування в закладі та надання якісних освітніх послуг, сучасні належні умови для навчання – тобто школу, в якій теплий клас, актова зала, харчоблок, об лаштований згідно із санітарно-гігієнічними вимогами, спортивна зала, кабінети, забезпечені інформаційно-комунікаційними технологіями, і головне – конкурентоспроможну освіту».
Ясно викладають громадчики – ох, як ясно, як у Божий день. Але тепер їхній «ясний» і помпезно «розумний виклад» давайте разом переведемо у практичну площину. Переведемо на прикладі двох освітніх закладів, які вони» реорганізували» по – городоцьки. Візьмемо, до прикладу, оте їхнє «не перекрити доступ до знань - а дати дітям нове освітнє середовище» з усіма належними умовами.
Борщівка. Село біля траси – між Городком і Сатановом. Компактна школа. Тепленька, економна - там вже давно стоїть твердопаливний котел і батьки самі заготовляють дрова для опалення закладу. Бюджету вона обходиться у копійки. Там (на момент реорганізації, звісно) більше 40 учнів, при тому що вміщає вона учнів за сто. І колектив педагогів – невеличкий, професійний, згуртований. Є свій комп’ютерний клас. Є своя їдальня. Внутрішній туалет теж є давно. Нема, правда, спортзалу. Хоч і вчитель фізкультури є, і діти фізкультурою на подвір'ї займаються, і результати гарні спортивні показують. Але ж у селі є приміщення клубу – як стадіон, усі знають: хоч у футбол у тому залі ганяй чи у волейбол. А ні. Неможна. Закритий клуб для народу. Тільки для оказій шляхетних і царських він ремонтувався – тому й служить. І дітям там нема що робити.
Ну і що, що у початкових класах достатньо дітей, щоб школа діяла, а не вистачає учнів у середніх класах? РЕОРГАНІЗАЦІЯ. Борщівської гімназії. Тільки так – і кішка не ходи! Правда, реорганізація – це уже не ліквідація закладу, як планувалося, бо шум великий борщівчани зчинили, а зміна його типу - з гімназії на початкову. А діти середніх класів хай ідуть-їдуть у Турчинецьку школу.
Так і написано у матеріалі: «Враховуючи демографічну ситуацію в перспективі у Радковицькому старостинському окрузі, засновник прийняв рішення ЗБЕРЕГТИ ОДИН ЗАКЛАД ОСВІТИ (типу гімназію) із двох та утворити БОРШІВСЬКУ ПОЧАТКОВУ ШКОЛУ».
Унікальне рішення, безсумнівно. «Ефективне», бо зберігаються і утримуються у перспективі за кошти міського бюджету приміщення обох навчальних закладів. Революційне рішення, однозначно, воістину - «інноваційне»: початкові класи – і в Борщівці, і в Турчинцях, що само собою створює конкурентні і конфліктні відносини між мешканцями двох сіл і двох закладів освіти однієї старостинської громади – у боротьбі за учнів. Але хай усім грець - Турчинецькій школі бути – і крапка. Так вирішили у Городоцькій міській раді - раз і назавжди. Так і сказали людям.
Ну і що, що у Турчинцях дирекція школи і педколектив віднедавна у досить неприглядному світлі «засвітилися» - у приписуванні в школу кількості учнів, які там не навчалися? Навіть, як відомо, директор попередній через те з посади був звільнений чи то притягнений до відповідальності був за свої незаконні дії.
Ну і що, що педагогічний колектив у школі на момент реорганізації був трохи недоукомплектований? Не хоче і не йде ніхто туди працювати. Ну і що?
Ну і що, що борщівчани в ту школу дітей віддавати не хочуть? Хто їх питає, що вони хочуть і що ні?
Ну і що, що школа у господарському аспекті була останніми роками, скажемо прямо, «не ахті!» - туалети внутрішні завдяки меценатам і нашим, і заїжджим тільки зовсім недавно (здається, минулого літа) встановили. І ремонтували приміщення школи теж недавно – під реорганізацію, кажуть люди, готували  - не заздалегідь, щоб народ сам захотів туди дітей своїх віддати, а в останню мить, коли вже «перспективний план» усіх реорганізацій був затверджений.
Ну і що, що Турчинецька школа – дуже «типова» і розрахована на 300 чи й 350 дітей, а там навчається якихось за 30 чи під 40 учнів, і опалюється приміщення величезне, про це мешканці самих Турчинець давно кажуть, ну дуже економно, електричним котлом (з метою економії коштів) - і в приміщенні школи холодно взимку, як у північних широтах.
Ну і що, що є спортзал холодний і нема комп’ютерного класу? Ну і що, що в Турчинецькій «типовій» дітей менше, як у Борщівці, і дорога туди набагато гірша, як про це у Городку думають - навіть не паскудна, а аварійна…
Ну і що? Це для братчиків-громадчиків і їх сестричок- рятівничок, усіх разом взятих - не аргумент.
Та чи вони колись почули хоч один людський аргумент? Чи відчують коли? Хіба що – на собі. От якби хтось зверху взяв – і по справедливості скерував і дітей чи внуків керманичів громадою у автобус, який вони Борщівці завбачливо купили, погрузили – і у Турчинецьку школу вчитися щодня возили. Як у типову, як у елітну школу. Тоді б вони відчули… Може. Готові на таке, братчики-громадчики і сестрички-лисички? Чи не для вас, панського роду і крові блакитної, такі прості аргументи людські?
Оце таке ваше «нове якісне середовище»? І така ваша економія коштів? І конкурентоспроможна освіта у вас така? І турбота це така своєрідна про своїх виборців?
Та й про депутатські руки і про душі депутатів міської ради, як очевидно із цього матеріалу, велика «турбота» керманичів. Безмірна турбота. Колосальна. Вони ж бо, депутати, насправді приймали рішення остаточне з даного питання – голосували своїми руками за дане рішення. Зрештою, голосували саме так, як їм сказали-вказали голосувати, і пояснювали, що це найкращий варіант, найефективніший із усіх можливих і неможливих варіантів. Вони й повірили на слово. І…
І, вибачте, опісля всього гармидеру, дурнями виглядати, тобто переголосовувати скандальні рішення Городоцької міської ради під крик людей, як це було, депутати, звісно, не хочуть. Але ж як «турбується» виконком про своїх народних обранців! Так, ніби то вони винні, що збиратися і приймати інше якесь рішення по Борщівці не хочуть. Так і написано у матеріал, як читаємо: «У свою чергу, деякі депутати неохоче йдуть на прийняття рішення, що викликають спротив та негативно впливають на підтримку виборців». От вже ті депутати! Хай їм грець! Та вже проголосували – як проголосували. Рішення прийнято. Але відповідальність перед людьми – спільна, погодьтеся, і рішення, попри все, повірте, яке «викликало спротив», згодом таки вплине на підтримку виборців, от побачите, ще й як вплине. І до ворожки не ходіть… Бо рішення міськрадівське кожне – то тепер, у наш час, бомба уповільненої дії, яка вибухне пізніше. От вибухне. Аж у Києві почують.
Як от рішення по третій школі, яку дружно «ефективно» ліквідували. Усі разом ліквідували – і освітянське керівництво, і виконком міськради пресловутий і депутати громади важні-поважні. Дітей у школі на момент «реорганізації» - майже стільки ж, як і у інших школах міста: майже усі школи міста, як заявив якось відкрито відділ освіти міський, НЕДОКОМПЛЕКТОВАНІ. Правда, матеріальна база у шкіл міста – на належному рівні. У всіх майже. І у третьої – теж. А нема бази ніякої лише у одного міського закладу – ліцею №1 (першої школи). Ні класів просторих нема, ані спортзалу у елітній центральній школі нема теж, ні їдальні, ні майстерні, ні стадіончика відкритого поряд, бо із штучним покриттям стадіончик – то міський, ані прилеглої до школи території, щоб розбудуватися закладу. Нічого нема. Тоді, коли Городоцька третя школа навсібіч відбивалася роками і себе від «загарбання» рятувала, перша школа, як риба об лід, мовчала і нічого не робила – і дала себе повністю кінчити.
Подейкують, у свій час такі ж самі «ефективні лідери» городоцькі, як зараз, земельку довкола школи «ефективно освоїли» - у свої рідні та у поважні приватні руки, і школу центральну поставили у дуже незручне становище. ПІД РЕРГАНІЗАЦІЮ. Тобто під закриття взагалі. Так і сказано було у поважних одних устах: « Закрити – і там дитячу школу мистецтв зробити. Вистачить у Городку і двох опорних шкіл…». Так було сказано чи ні? Всі це чули і це знають. 
Але ж як так можна?! Тож ПЕРША! Тож ліцей! Тож "наш" заклад у дошку, отямилися громадчики! Так не можна. Сказали так. Краще третю, наголосили, чужу, під ліквідацію.
Ну і що, що вона все має, хоч і діток у ній трохи менше вчиться, як треба? Ну і що, що батьки, які останніми роками своїми руками і своїм коштом «випарпали» матеріальну базу школи - тільки щоб вона була, діяла.
Ну і що, що громадськість була категорично проти закриття цієї школи? Навіть, запропоновано було не раз на перспективу зробити її опорною – з відповідною реконструкцією, звісно.
Але ж ні. Прийнято рішення. Ліквідувати. А приміщення добротне і подвір’я широке і все матеріальне добро гімназійне ліцею №1 передати – тим самим його від смертоньки вірної врятувати. Добре, що під крик-гвалт громадськості хоч учнів у одному й тому ж закладі вчитися лишили, окрім учнів початкових класів – їх у початкову школу перевели - і вчителів працевлаштували у ліцеї якось, хоч і не всіх.
І тут теж «про нове якісне середовище» хочеться громадчикам нагадати. То де воно було, братчики-громадчики, у третьої школи чи у першої? То який заклад ліквідовувати треба було? А який ви ліквідували і до якого майно ліквідованого закладу приєднали? Ефективно? Прозоро? Чесно? Це по-вашому таке «творення умов безпечного перебування в закладі та надання якісних освітніх послуг, сучасні належні умови для навчання» на рівних умовах?
Чи то таке нововведення – перетворення, про яке далі читаємо у матеріалі виконкому. «Підготовлено план модернізації мережі закладів освіти…, який передбачає не тільки закриття, а й перетворення, а за потреби – відкриття нових освітніх закладів. 2019 рік виявився ключовим у його реалізації і, певною мірою революційним».
Ти ба! О, диво! І у чому саме полягає ота революційність та ключоватість чи то ключовість вашої освіти 2019 року? – ну дуже цікаво. Окрім стресів, скандалів і струсів революційних стосовно ваших рішень щодо долі спочатку Польської, а потім уже Завадинецької, Борщівської та третьої Городоцької шкіл, які «реорганізовано», які саме модернізаційні кроки в освіті зробила Городоцька міська рада? Кроки – на розвиток, а не на забій, підкреслюється. Щоби здалеку розвиток той у школах видно було. І щоб люди ваш розвиток відчули - на собі і на своїх дітях…
Який освітній заклад, хоч один, коштом міського бюджету Городоцька ОТГ відремонтувала, перекрила, утеплила, реконструювала, збудувала, наповнила новітньою технікою? (Про ті обов’язкові кроки, що по ходу здійснювалися, і фінанси з бюджету, які деколи освоювалися у чіткому й обов’язковому співфінансуванні з державними освітніми програмами, жодного слова не потрібно. Як і про благодійні кошти також. Не заслуга то і не розвиток – то потреба і примус зверху, як і добра воля і кошти інших, меценатів поважних).
Зрештою, про це нема у матеріалі виконкому. І то добре, бо могли хвалитися тим, чим не варто. Як це роблять уже звично. Зрештою, нічого конкретного нема у матеріалі – ніякого підтвердження революційності розвитку освіти, окрім, реорганізації, пониження, закриття-ліквідації… Як кажуть у народі, одна «водичка», від якої у животі грає, але розуму і сил не добавляє.
Про малокоплектність шкіл є у матеріалі чимало – про неефективність їх (хоча, зрозуміло, неефективність – це про бюджет, де грошей нема, а не про потреби громади, яка той бюджет наповняє – і ефект позитивний від того наповнення саме їй має бути), про надто коштовне утримання одного учня у такій школі (хоча кожен працівник Городоцької ОТГ вартує громаді набагато більше, а толку з багатьох у апараті міської ради - ніякого), про освітню сферу як найбільш витратну частину бюджету (хоча фонд зарплати керівництва та всього апарату міської ради з усіма надбавками – не набагато менший), про подальшу долю Борщівської школи - менша частина учнів таки пішла вчитися у Турчинці, а більша частина – у Сатанів (хоча, не сказано й слова, що кошти державного бюджету, які «ходять за учнем», підуть у наступному році з Городоцької ОТГ у Сатанівську ОТГ, і при цьому потреба у коштах з на перевезення дітей у галузі освіти Городоцької ОТГ зросла). Одним словом, у результаті недолугої оптимізації, люди незадоволені, якість освіти дітей не покращилася, освітня субвенція зменшилася, а видатки на освіту міську зросли. Тобто жодна із задекларованих громадчиками цілей не досягнута. То може краще взагалі було за оту оптимізацію не братися, якщо не вмієте чи не можете?
І, врешті, на фінал, як кажуть, по Фрейду, дивні, щоб не сказати інше, підсумки-«мізкозаключення»: «Наводимо ці аргументи недаремно. Чомусь складається така думка у пересічного громадянина, що закриття закладів освіти відбувається насильно. Швидше, навпаки… Це постійний діалог». От, єдрон-батон! І чого ж така думка у людей пересічних складається?! Що вони, люди прості, з Марса, а ви, громадчики, з Плутона? І що ж то за діалог між вами і між людьми простими такий, постійний, що люди вас уже не лише не розуміють зовсім і вам не вірять зовсім, а вже й абсолютно вас не сприймають як факт і наявність? Знову люди вам погані попалися? А ви – білі і пухнасті і чудові і казкові? Авжеж…
А тепер щодо фінального завершення грандіозного матеріалу з питань освіти Городоцького виконкому міської ради. Написано у останньому абзаці матеріалу чітко так і на повному серйозі: «Щодо статті, що з’явилася у “Городоцькому віснику» від 6 вересня 2019 року «Освітня реформа: Борщівка проти», то сподіваємося на подальше об’єктивне висвітлення інформації, яка має відображати дійсний стан, а не суб’єктивізм посадовця, окремого громадянина чи журналіста».
Отакої! Молодці. Танцювали-танцювали – і вклонилися. Фанфари звучать – і квіти в руки! І ордени – на всі груди! Усьому виконкому. Як виявляється, тепер у громаді ніхто – ні посадовець жодний, ні журналіст і ні окремий громадянин - не має права на свої висловлення, як і на свою думку чи свою позицію. Бо, якщо, бачте, вона, позиція, не дай Бог, не співпадає із тим розумовим і словесним контентом, який продукують братчики-громадчики, то це - явний прояв жахливого і смерті подібного суб’єктивізму. Зрозуміли?
Напевне, вони й самі не зрозуміли, що написали. Тож наостанок – їм. Ловіть…
Якщо ви, наші милі й рідні братчики-громадчики і їхні сестрички- помічнички, дуже уважно вчитаєтеся у свої ж слова і їх усвідомите хоч трішки, то може зрозумієте, десь під глибоку старість, – писали ви це звернення, знову ж таки по Фрейду, собі коханим.
Бо будь-яка інформація, якщо ви не знали – завжди суб’єктивна, у залежності від суб’єкта, який нею володіє і її поширює. Бо будь-яке об’єктивне висвітлення інформації, яке вас не влаштовує, хоча воно й відображає дійсний стан, для вас буде завжди (такими вже ви вродилися, такими вже ви помрете) суб’єктивізмом – і посадовців, і журналістів, і окремих громадян. Всіх. Ви, дорогоцінні наші, не суб’єктивні зовсім, аніскілечки, настільки вже зрослися з уявною короною у вигляді простих повноважень органу міського самоврядування, які люди своїми руками віддали вам для того, щоби ви захищали їхні, а не тільки свої інтереси, що й світа білого над головою й землі городоцької під ногами своїми не бачите.
Але об’єктивне світосприйняття і мислення прийде до вас, колись. Колись – таки вам розвидниться, обов’язково. У свій час. І скоріш за все тоді, коли люди помахають вам на прощання рукою – і станете ви до старості простими пересічними городоччанами, як стали ними вже ваші попередники - з усім багажем людських проблем, потреб і негараздів. І станеться, будемо сподіватися, це дуже скоро – і оком не встигнете кліпнути. Ви готові до цього? Якщо ні – готуйтеся…