Так кажуть у народі. Тоді кажуть, коли суть глибинна людини проявляється щоразу, у кожній дії,  впродовж життя - до скону.
Якщо людина змолоду –  чесна і порядна, патріот свого краю, гарний господар – не лише для себе і для свого оточення, а й для тієї спільноти,  у якій проживає -  такою вона буде  і такою залишиться до глибокої старості. А якщо хтось змалку «хворий на голову і на руку», схильний і привчений дбати тільки про себе любимого та про своє щастя,  благополуччя і достаток, то таким він, люби, Боже, правду,  і в могилу піде. «Після мене – хоч потоп» та «Чим бик навик»  - просто на лобі у таких ГАСПИДарників.
Оте «Чим бик навик», на жаль,  дуже яскраво проявляється і на лобі, і у діях зараз діючої Городоцької міської ради.  "Як вміємо - – так і піємо" -  у кожному рішенні «братчиків-громадчиків», і  їхня «пісня солов’їна»  - знову ж таки, на користь не усій Городоцькій об’єднаній територіальній громаді, яку «сам пан склєпав» і  сам має нести за неї відповідальність, сам її належним чином утримувати і розвивати, не її багатостраждальним мешканцям, яких вже нудить від бездумної і безрезультативної діяльності міської влади. На користь -  «тільки собі, вельми поважним і особливо коханим». Світу Божого мало їм, вочевидь. І такими вони й будуть, безперечно – до скону… Бо який дідько їх змінить, скажете ви. І будете абсолютно праві… Самі вони не зміняться – і лишаться залюбки, якщо ніхто не захоче їх змінити – і (не доведи, Господь) зоставить.
Та зараз – конкретно,  «по факту», про  те, що творять-чудять у Городоцькій міській раді.
28 лютого  відбулася 27 сесія Городоцької міськради. Питань у порядку денному, звісно, було «море». І чи не дві третини з них -  «земельні» та дозвільні. Брудні, як посміюються поміж собою депутати.  Знають щось…
Серед таких – одне (ох, не одне воно, повірте, та спинимося нині на одному). Воно, на погляд багатьох  свідомих громадян міста, ну «ні в які …ворота не лізе».
Лізе – лізе, ще й як лізе, іржуть, аки  коні «братчики-громадчики» і… просувають (вже просунули) це питання. І не тишком-нишком, у якусь дірку-щілинку-шпаринку,  як це робилося у «старі-добрі часи». А відкрито – «через ворота – двері - вікна - по фасаду». Просувають -  рішення сесії, яке задовольняє одиниці з їхнього оточення, а не все місто Городок чи об’єднану територіальну громаду. Люди ж бо  про це -  «ні слухом, ні духом». Але спитають владу опісля –  та вже буде пізно… Зараз – поки що не пізно. Тож - увага.
Рішенням сесії від 27 лютого, яке гарно підтримала «конкретна більшість»,  надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Городку по Грушевського (адресу і людину не вказано - «з тихим умислом», аби душу стороннім не тривожити - не будоражити) площею 0,0250 га  із земель житлової та громадської забудови (це про землю під тротуаром!) для… будівництва та обслуговування будівель торгівлі (ну нема в центрі будівель торгівлі взагалі – хоч купи!).
Отже, якщо простіше, рішенням сесієї Городоцької міськради віддано «у приватні руки» 2,5 сотки землі під тротуаром навпроти нової центральної площі  через дорогу – між «Кошиком» та Приватбанком – на …будівництво ще одного магазину, під яким, як казали у міській раді (бо’ зна, що насправді  планує майбутній власник магазину) буде  …міський туалет.
З глузду там, у міськраді, з’їхали чи що? – дивуються ті, хто «в темі», і  ті, яким не до душі таке рішення міської ради. Дивуються, і навіть і не задумуються над тим, що глузду отого в головах деяких не було, нема і не буде. На віки віків, амінь. Є земля, святе із святого -  клаптиками, острівцями, сантиметрами -  яку за всяку ціну («не наїлися – то налижуться»)  треба приХватизувати або віддати-продати в «добрі руки». Треба - і то терміново - «освоїти цілину». Адже за кілька місяців – місцеві  вибори (дідько би їх забрав). І керівництво та депутатський корпус точно зміняться (а теперішнім так не хочеться змін). І тут треба не «клацати дзьобом» (саме час). Тут треба ворушити поршнями (всі – як один). І шукати, шукати, шукати …(щось, та й загубили попередники). Шукати. Знаходити. Прибирати до рук. Вільні земельні діляночки. Щоби виживати – і віку доживати. Не якось – безбідно.
А тут – ось вона, земелька «нічийненька». У самому центрі. Залишилася – так не «по-господарськи». Тож – до рук.
Ну і що, що під тротуаром  - по Грушевського, перед фасадом колишнього старого універмагу (між «Кошиком» та Приватбанком) -  і закриватиме фасад та абсолютно не вписуватиметься у архітектурний план центру міста?
Ну і що, що під тротуаром, який є спільною власністю громади і виділенню у окремі руки ніби й не підлягає?
Ну і що, що там, де планується будівництво – стародавні підземні ходи, і дане будівництво може пошкодити і їх, і центральну частину міста, під якою вони проходять?
Ну і що, що мешканців міста знову не спитали, що їм, городоччанам, потрібніше і доцільніше на тому місці?
Ну і що…? Вирішили – і постановили.  Самі. Їм можна все. Вони ж – влада. Крапка.
Навіть думка така не промайнула порожніми головами «роздавачам» земель городоцьких, що той спільний клаптик тротуару посеред центра Городка, який віддали вони одному - під іще один магазинчик чи ще одну їдаленьку, навіть із зупинкою чи з обіцяним міським туалетом (о, Боже, ну і місце знайшли!), міг би стати за мудрого керівництва новим спільним місцем для паркування авто, які й досі усю проїжджу частину головних вулиць заповнюють і блокують, створюючи защораз аварійну ситуацію.
Або  ж – новою міською клумбою із фонтаном, яка би так радувала око городоччанам і гостям міста.
Або ж – логічним продовженням нової центральної площі, що тут, через дорогу.
Або ж - новим тротуаром міста, який би просторово розширив територію центра і центральної площі…
Та ні. «Чим бик навик». Нічого не потрібно городоцьким людям – усе потрібно окремим, одним і тим самим городоцьким людям. Людям ситим, які «наїстися не можуть». Ніколи.
І коли це скінчиться? Може, скінчиться? Чи скінчиться?