Зняти чорні окуляри і бачити світ таким, яким він є – у всіх барвах і напівтонах – і бути толерантними людьми. Так. Це публічно радить простим городоччанам чи не щодня керівництво міської ради. Бачте, дуже не подобається високопосадовцям Городоцької ОТГ, коли люди одягають сонцезахисні окуляри. Бо городоччани таки їх вдягають, щоби могутній спектр променів та вселенська велич світла від сонцесяйних результатів громади не так пекли і не так сліпили очі. Якраз через оті темні окуляри на носах, стверджують реформатори-громадчики, справжніх результатів громади прості городоччани і не бачать. Чого ж їх не зняти? - запитують сто разів риторично. Але городоччани не знімають. І це так не подобається громадчикам.

Як це мешканці Городоччини, котрі привели громадчиків до влади своїми голосами і які утримують їх як платники податків за рахунок коштів бюджету громади, сміють через призму своїх сонцезахисних окулярів спостерігати і бачити те, чого нема від слова «взагалі», а також говорити чи писати про те, що комусь і десь там не подобається у діяльності місцевої влади?

А найстрашніше – як сміють нівелювати заслуги провладців самоврядових, не возвеличуючи і не оспівуючи їхніх «вагомих результатів», які стеляться/ширяться розлого і привселюдно, скрізь і всюди, куди не кинь оком, а ніхто, трясця, їх не бачить і не прославляє?

Як, скажіть на милість, може хтось у сонцезахисних окулярах, ледь не плачуть громадчики, бачити усю істину - їхню правду-матку? Як сміє хтось говорити і писати про те, що у голову нормальному керівнику чи то службовцю міської ради не вкладається і ніколи не вкладеться? Їхнє ж бачення найправильніше бачення у всесвіті. Навіщо з цим спорити?

Неможна цього робити, вимагають громадчики, нарікаючи на таку важку їхню долю і ох, яку нелегку ношу, яка випала на їхні плечі. Водночас, правда, звертаючи увагу «свідомо незрілих» городоччан на таку благородну і величну місію місцевої влади  – розбудовувати громаду. Поступово, правда, розбудовувати. Не поспішаючи, щоби «не загнати коней». Посадовців, тобто, самоврядових.

Бо для них усе так складно. Іще так мало часу пройшло, відколи створили громаду. Це ж  можна і треба зрозуміти громадчиків - і бути поблажливими до них, бо вони …лише вчаться бути громадчиками.

Ну і що, що вже майже шостий рік вчаться? Колись і навчаться. А коли вже всьому навчаться - за якісь десятки років  – е-ге-гей! – які здобутки, як на долоні, вони принесуть містянам! Ой, принесуть...

Містян, правда, на той час уже певне й не буде. Не витримають вони такого безмірного щастя – і втечуть ще до того, як ті «осяйні результати» стануть реальністю і готові будуть впасти їм на голову маною небесною. Але то нічого. Навіщо громадчикам прості люди, які так не цінують громаду (читайте – керівництво і управлінський апарат, бо громада у їхньому розумінні – це тільки вони, і більше ніхто)? Є ж вони, громадчики. Тож свої  результати вони залишать собі. Як і зараз це успішно роблять.

А ми, тим часом будемо дещо лаконічнішими - треба таки знімати окуляри. Треба!
І сонцезахисні окуляри - не таке вже й велике і могутнє оте світло успіху нашої громади, аби нас засліпити.
І  рожеві – не такі вже й вони креативні, бо без них можна побачити світ у всіх кольорах і тонах та відтінках, включаючи і чорний, і сірий та коричневий, водночас, зелений та червоний і фіолетовий. Усі.

Бо, погодьтеся, оте вже звичне «Все – просто клас, прекрасная маркіза! Все - просто клас! Все – просто клас!» - це і є справжнісінькі рожеві окуляри на носі місцевої влади, які повністю затулили їй всі барви світу, виділяючи у баченні лише один колір - рожевий, такий комфортний, вигідний, прийнятний для сірої речовини в голові, для розбещеного тіла та неконтрольованих бурхливих емоцій, для життя, котре радує лише їх.

А все решта - кольори, думки, судження, люди, проблеми їхні і нарікання – то поза фокусом бачення влади через рожеві окуляри. То що, знімаємо?

Знімаємо. Умовно. Із себе - сонцезахисні, із влади – рожеві окуляри.  І повертаємося до мови цифр, як до реального світу. І  покажемо тобі, народе, простеньку табличку, де видно все, як на долоні. Так-так, на отій самій долоні, в якій  місцеві самоврядовці обіцяли і обіцяють принести людям такі довгоочікувані дари-результати їхньої роботи і громади Городоцької довгожданий розвиток: справжнісінький, не на папері і не на словах.
(Цифри – із звіту за 2020 рік, взяті на  офіційному сайті Городоцької міської ради).

Як ми побачили, без  будь-яких окулярів, у Городоцькій ОТГ чисельність населення минулоріч була 31,3 тис осіб.
На одного мешканця громади, як порахували фінансисти міської ради, припадало доходів загального фонду бюджету громади (без трансфертів) в сумі 3 млн 930,2 тис. грн.
Видатки загального фонду на одного городоччанина сягали 5 млн 958,8 тис. грн.
Різницю, сподіваємося, ви вловили. Капітальні видатки на мешканця громади   склали 486,9 тис. грн.

Щодо рівня дотаційності міського бюджету, то він склав всього 14,3%.
Співвідношення видатків на утримання апарату управління міської ради із сумою усіх доходів загального фонду бюджету становило 17,3%.

У той же час, питома вага заробітної плати у видатках загального фонду - 76,2%.
А питома вага капітальних видатків у загальній сумі  видатків (і загальний, і спеціальний фонди) – це лише 7,4%.

Який висновок із цього можна зробити? Як на окрему думку, досить простий. 
Які би кошти не потрапляли до бюджету громади, всі вони будуть спрямовані лише на розвиток апарату міської ради та на фонд зарплати працівників бюджетної сфери громади.

Цифри розвитку громади, як бачимо, повз людей пробігають і нічого гарного на майбутнє не обіцяють. Тож, знову ж таки, як пересвідчуємося вкотре, бюджет громади є бюджетом проїдання, а не розвитку.

Тобто, все, що заробили, потратили/проїли одразу ж. Нема навіть дріб'язку відкласти «на купку» - на придбання або будівництво вкрай необхідного і дуже вартісного чи покращення добробуту громади у значних масштабах.

Копійки  щомісячного перевиконання бюджету – як крапля в морі. Їх довго збирати доводиться, щоб назбирати навіть не «купку», а «жменьку». От, скажімо, саме для того, щоб показати одне значне перевиконання бюджету громади, як це зробили на попередній сесії міської ради.

І збирали «копійку до копійки» громадчики, напевне, довго. Мабуть, ще з листопада-грудня минулого року – і тоді ще зо три місяці цього року. І таким чином назбирали оте довготривале «перевиконання суттєве».

А тоді вже міська рада оте двготривале «суттєве перевиконання» бюджету громади (за 4 чи 5 місяців загалом) радісно на слухання сесії винесла – і кошти ті депутатський корпус своїми ручками по-братськи, між тими, хто просив і хто потребував, поділив.

А далі  що? – спитаєте. А нічого, - відповімо. А знову кошти треба шукати і збирати і бюджет громади ними наповнювати «по копійці» - щоби знову якесь «суттєве перевиконання» за якийсь певний час показати і в якихось невеличких, незначних, проте дуже красномовних міні проектах місцевих ті кошти освоїти, вдаючи, що таким і має бути справжній, повноцінний та ефективний розвиток Городоччини.

Але рожеві чи сонцезахисні окуляри поки що не одягаймо - будьмо на сторожі: поступово, але впевнено, міська рада колись таки оголосить справжню війну бюджету «проїдання».
Втім, перед цією виснажливою боротьбою Городоцька міська рада, скоріш за все, дуже глибоко і надовго задумається: «А чи себе, кохану, я не обділила? І чи не обділю, часом?»…

І жорстку боротьбу Городоцька міська рада за бюджет розвитку почне, повірте.
Але - не з себе, а з вас, прості й дорогі городоччани. Втім, про це – трішки згодом.