Сильні світу цього, ой, вибачте, «сильні» міста нашого - керівники славного Городка дуже ображаються, коли Городок хтось називає селом.
Невже вони не помічають цього поступу назад, що його бачать прості люди? Чи вони навіть дуже добре занепад отой бачать і причиини його цілком розуміють, але навмисне створюють для інших ілюзію, що все у нас пречудово і майбутнє громади Городоцької  – світле і безтурботне?

Хай так. Втім, погляньмо на реалії під кутом бачення пересічного городоччанина. Спочатку спрямуймо свій погляд на малий та середній бізнес – як на барометр, що показує  економічні «погодні умови». Бо хтось із мудрих у свій час влучно сказав, що добробут населення можна визначити за тим, як працює малий і середній бізнес і як він розвивається.

Тобто, якщо в державі загалом чи в певному її регіоні зокрема створені сприятливі  умови для розвитку малого та середнього бізнесу, і він, малий та середній бізнес, працює потужно, бачить перспективи свого розвитку, людям це лише на користь. Живий бізнес – жива громада. Працює бізнес – самодостатня громада.

А у нас як? Як у «нашому селі»? Представники малого та середнього бізнесу, який раніше був успішним, сьогодні …з Городка виїжджають: придбавають житло і починають свій бізнес за межами Городоччини – у обласному центрі, у Києві, у Польщі, в Європі. Деінде.

Це означає, що мікроклімат для розвитку бізнесу на Городоччині несприятливий. Це означає, що міська влада не може, не вміє допомагати місцевому бізнесу нормально працювати і розвиватися.
(Звісно ж, не братимемо до уваги окремих представників місцевого бізнесу, що у тих чи інших переплетіннях тісно пов'язаний із міською владою).

Щодо незалежного від міської влади бізнесу, то міська влада, на окрему думку, впродовж останніх років уже звикла «останні соки» вичавлювати із приватних підприємців, натомість не створюючи аніяких умов для їхньої нормальної діяльності. Як результат, місцевий бізнес розчарований – і звідси поступово забирається.  

Про це можна говорити, спостерігаючи, як зникають одне за одним із території  громади відділення банківських установ (кілька діючих банкоматів від двох банків залишилося), як зачиняються магазини і закривають свій малий бізнес приватні підприємці, якою стала діяльність щоденного міського та суботнього ринків у Городку.

А у тих магазинчиках, що й досі працюють, уже й асортимент не той, що раніше, бо настрій власників магазинчиків менш оптимістичний, і їхнє бажання вкладати  у свій бізнес сили та кошти все менше, адже майбутнє найближче для них – уже реальність: не на перспективу, а на занепад.

Як результат, у вихідні та святкові дні, якщо помітили, бізнес у Городку не працює. Від слова «взагалі». Продуктові магазинчики хіба що. Й окремі – до обіду. А далі у Городку – порожньо. Автобусне сполучення «по горбах» відсутнє, нічого в місті не відбувається – усе в місті зачинено. Тиша.

На вихідні, що примітно, навіть просте  населення уже традиційно виїжджає геть із Городка – відпочивати. А що у Городку робити? Культурне дозвілля як таке по суті мертве останні десятиліття: старші городоччани уже звично після 18.00 та у вихідні - по своїх домівках або гостюють у рідних чи друзів, а для місцевої молоді єдина можливість «відпочити» - посидіти за чаркою у якомусь кафе чи барі або на природі. Їдуть люди в обласний центр чи у сусідні громади – там ЖИТТЯ, а в Городку – пустка.

Усе працездатне населення повиїжджало з Городоччини давно, молодь без роботи і у пошуках заробітків - по світах, середнього віку городоччани - або виживають за рахунок тимчасового підробітку, або у звичному уже статусі тимчасово не працюючих. Пенсіонери – виживають на свої «копійки», тобто доживають віку.

Гляньте, що у об’явах: «Продам будинок», «Продам квартиру», «Продам дачу», «Продам гараж», «Продам авто».  А «Куплю» - майже нема або, якщо і є, то дуже рідко: хтось із села нарешті вибрався, але грошей на житло у обласному центрі чи у Києві не вистачає, то може осісти тільки у Городку.

Чому так? А все тому що роботи нема. Упродовж останніх десятиліть не залучено у Городоцьку громаду ніяких серйозних інвестицій, не збудовано й не запущено в дію жодного, навіть, малого промислового підприємства, не відкрито жодної фабрики чи якогось виробництва - на десятки чи сотнні робочих місць, жодних  вагомих фінансових вливань у бюджет громади, хоча було про це стільки балачок і обіцянок…

Навіть ті кошти, які раніше надходили до місцевого бюджету від здачі в оренду земель сільськогосподарського призначення і які успішно освоювалися, спрямовуючись у розвиток інфраструктури Городоччини, тепер у бюджет громади не надходять.

Чи не усі землі сільськогосподарського призначення (взагалі усі землі) «успішно роздано» у приватні «господарські руки», і від цього бюджету громади – ні холодно-ні жарко: ніяк.

І це в той час, коли самоврядовці сусідніх Волочищини та Чемеровеччини, до прикладу, залишили частину земель у оренді великому агробізнесу й за рахунок фінансових вливань від орендної плати за землю вони успішно наповнюють бюджети громад додатковими коштами, котрі можуть активно спрямувати на так званий бюджет розвитку і ефекnивно їх освоювати на благо громад.

Саме кошти такого бюджету, до вашого відома, дають можливість створювати грандіозні багатомільйонні проекти і залучати фінансовий ресурс (і немалий) з державного, обласного, районного бюджетів – у співфінансуванні з міським (чи селищним) бюджетом – на розвиток своєї громади.

А якщо у бюджеті Городоцької ОТГ -  «дірка від бублика», звісно, ні на які важливі для громади проекти розраховувати не доводиться. Тож не дивно, що у перспективних планах Городоцької ОТГ бюджет розвитку й не передбачається.

У цьому можна переконатися, ознайомившись із уже згадуваним, нещодавно прийнятим Городоцькою міською радою, ПРОГНОЗОМ бюджету Городоцької міської територіальної громади на 2022 - 2024 роки.

Там – чорним по білому: «Упродовж середньострокового періоду надходження бюджету розвитку та капітальні трансферти з інших бюджетів у 2022-2024 роках не плануються».

Тобто, простою мовою, жодних серйозних вливань у розвиток ОТГ із бюджетів вищих рівнів нема і не буде. Тобто, поступального розвитку громади нема і в майбутньому не буде. Тобто, у село ми таки поступово перетворюємося, "вельмишановні", якщо не перетворилися вже. На превеликий жаль…