Цей вислів, що став уже крилатим, здається, з кожним роком набуває все нових і нових відтінків. Залежно від того, у якому контексті його застосовують. Втім, глибинна суть слів - одна і та сама: що хотіли і що допустили – те й маємо.
Бо від народу, його більшості, й від кожного українця зокрема у всі часи залежало, на який шлях соціально-економічного розвитку стаємо, як і куди йдемо, що у результаті маємо самі і матимуть нащадки наші.
І от – якось ідемо, кудись приходимо, щось минаємо, чогось позбавляємося, щось маємо – те, що маємо. Бо, виявляється, дороговкази ведуть не туди або взагалі їх нема – наосліп ідемо.
Зрештою, і сам шлях, і те, що на цьому шляху трапляється/переживається, м’яко кажучи, не задовольняє українців. У тому числі - й багатьох городоччан. (Бо є такі, глянемо правді у вічі, хоча таких менше, яким було і є комфортно і вільготно або абсолютно байдуже впродовж двох останніх десятиліть – за усіх влад).
І от – кудись дійшли ми, а куди саме і що здобули, й самі не знаємо і не розуміємо. Та на цьому шляху, виявляється, втратили багато. І далі втрачаємо. І маємо скрізь і всюди - проблеми, проблеми, проблеми. І – безробіття, бегрошів’я, безвладдя: «без…» – тотальне і всюдисуще «без…».
Невже нема нічого позитивного, гарного, доброго? – запитують останнім часом ті, які одягли рожеві окуляри і дивляться на сьогодення через ілюзорну призму, не розуміючи, що діється і що коїться насправді. Чому нема? Є.
Це – мальовнича українська природа, яка зачаровує і надихає. Втім, і її на часі, замість того, щоб оберігати, примножувати, пишатися нею, як живим скарбом, немилосердно знищують-плюндрують. Позбавляють її повсякденної присутності, краси та цілющості.
Це – рідна земля – прекрасна Городоччина, яка дала життя і дає сили жити, мріяти, творити будні.
Втім, і вона переживає тепер непрості часи суспільної трансформації й не може дати повноцінний прихисток і хоч якийсь постійний заробіток, відтак - достойне життя своїм дітям у своєму лоні.
Це – люди городоцькі, розумні, працьовиті, талановиті, котрі чи не все свідоме життя віддали/віддають і присвятили/присвячують діяльність свою професійну створенню сукупного суспільного доходу і спільного блага.
Втім, за свою важку багаторічну працю і непросте життя не удостоїли їх зачасту й слова схвального - ні держава, ні суспільство, водночас - і грошової віддяки за працю: гідних зарплат та пенсій, у результаті – спокійної, самодостатньої старості.
Це – чудове підростаюче покоління: наші діти, онуки і правнуки, сповнені невичерпної енергії, великого ентузіазму, глибинних духовних знань і вмінь, які у надзвичайно складних умовах сьогодення посилено «гризуть граніт знань» і щиро мріють у майбутньому змінити цей світ на краще.
Втім, у непростих реаліях сьогодення втрачають вони поступово увесь свій азарт і запал і назавжди …губляться у далях-закордонах, бо непотрібні Україні ані вони, ані їхній розум, ані таланти їхні та ідеї.
Це – наші рідні, товариші й друзі, котрих, дійсно, так мало і котрі завжди готові підставити своє міцне плече у важку хвилину й розділити такі дорогоцінні миттєвості радості та успіху.
Втім, і вони зазвичай далеко - розкидані по планеті, бо самореалізовуються деінде, а не в рідному краї, заробляючи на хліб насущний собі і своїм родинам - по далеких чужих світах.
У якому ж світі – ілюзорному чи реальному – зараз живемо ми? – запитують усе частіше ті, котрі починають прокидатися від «рожевого сну» ілюзії, що демонструє, «як чудово ми живемо», і прагнуть визначити хоча би для себе, що насправді відбувається довкола.
Де ж ми зараз живемо? Живемо у світі, що «виживає» і «ліквідовує», а не у світі, що створює і розвиває. У світі, що видає бажане за дійсне, а не у світі, що будує об’єктивну реальність. У світі, що маніпулює і обманює, а не у світі доброї волі, справедливості й правди. У світі бездарностей і безталанностей, а не у світі творців і мудреців.
Цей світ ми маємо тут і зараз. Чи не так? Цей світ можна побачити, не ходячи околясом і далеко. Цей світ можна спостерігати за тенденцією розвитку (чи то деградації) області й району (тепер – ОТГ). Звісно ж, особливо після того, як Городоцький район був ліквідований.
Здається, після цієї фатальної нашої дії (чи то бездіяльності) - і після втрати Городоччини як адміністративно-територіальної одиниці, вочевидь, прийшли ми всі дружно до відповідного «результату»: різкого скочування кривою від поступального розвитку і стабільної динаміки втримання економіки - до остаточного спаду і початку повної деградації.
Чи не дивно, але саме у процесі та у результаті діяльності городоцької старої/нової так званої «еліти», представленої у місцевій владі у одних і тих самих обличчях/особах, у часи «незалежності», зокрема, впродовж останнього десятиліття, Городок плавно і впевнено перейшов від статусу успішного промислового містечка до статусу депресивної, аграрної території: у Городоцькій ОТГ на часі діє кілька невеликих промислових підприємств, а казна міська здебільшого наповнюється від діяльності малого і середнього бізнесу (торгівля та громадське харчування), від надходжень платників податків.
План надходжень до бюджету громади заледве виконується і видатки бюджету Городоцької ОТГ, як правило, мізерні й спрямовані на утримання в повній мірі лише управлінського складу Городоцької міської ради та, у залишку - на «латання дірок» у сферах освіти, культури, медицини, соціального захисту та ЖКГ.
Тобто - на «проїдання» заробленого громадою, а не на розбудову у громаді уже наявного (бо відповідних коштів нема), на ліквідацію здобутків, а не на створення чогось нового (бо ідповідних ідей нема), на занепад, а не на поступальний розвиток громади (бо відповідних людей нема).
Що у результаті маємо? А те, що маємо. І все це добре прослідковується у «планах» і у рішеннях Городоцької ОТГ.
Як ризики невиконання прогнозів на наступні роки у перспективі уже закладено «зростання тарифів на оплату комунальних послуг та енергоносіїв - на 12 % і більше у порівнянні з показниками, врахованими у Прогнозі, невиконання прогнозних показників доходів бюджету на 5 % і вище, інфляція…» тощо.
Тобто прогнози прогнозами – а реальність буде дещо іншою, дуже залежною від економіки загалом в країні і області й від діяльності Городоцької ОТГ зокрема.
Тому й фінансування видатків бюджету Городоцької міської територіальної громади та цільових програм на період до 2024 року, як уже визначено на перспективу, здійснюватиметься в рамках дуже жорсткої економії бюджетних коштів.
Звісно, ніде правди діти, щось на загал таки має і буде робитися – не без цього. Щось - із переліку нагального чи запланованого або обіцяного раніше народу, що вдасться реалізувати (звісно ж, у співпраці із простими городоччанами і за їхнього ефективного співфінансування).
І зрештою, безперечно, це як здобуток/звершення/грандіозний успіх буде знову ж таки продемонстровано громаді. (Щоб довести і собі, й городоччанам, що недарма самоврядовці ОТГ хліб свій їдять - прийшли на свої посади і отримують із казни громади свою зарплатню).
Зокрема, перспективні плани громадчиків - не надто дороговартісні та майже миттєві до реалізації «популістичні проекти». Бо, знову ж таки, «грошей нема», але «швидко має бути видно усім хоч якийсь результат».
Це буде – і нова бруківка десь у місті, і нові якісь фотозони, й ремонти покрівель якихось будинків, а також міні-зони відпочинку, газони, дитячі майданчики і …щебінь – на дорогах.
Та головним пріоритетом діяльності влади безперечно буде оптимізація/ліквідація/акумуляція вивільнених коштів у бюджеті громади.
Уже почався цей трудомісткий і поступальний процес під величною назвою «ЛІКВІДОВАНО». Це випливає із останніх сесій Городоцької міської ради.
Припинено діяльність шляхом ліквідації Турчинецької, Мудриголовської та Балакирської сільських бібліотек та створено пункти видачі книг в селі Турчинці, Мудриголови та Балакири. Й – далі буде.
Був 21 старостинський округ у громаді – стало їх 18. У зв’язку із приєднанням села Варівці та сіл Остапківці, Калитинці, Слобідка Кузьминська до Немиринецького старостинського округу і села Хмелівка до Новосвітського старостинського округу, скорочено посади старост села Варівці, сіл Остапківці, Калитинці, Слобідка Кузьминська та села Хмелівка.
Відтепер Немиринецький старостинський округ діятиме у складі сіл Немиринці, Дахнівка, Остапківці, Калитинці, Слобідка Кузьминська, Варівці, а Новосвітський старостинський округ - у складі сіл Новий Світ, Тростянець, Матвійківці, Іванівка, Ковалівка, Хмелівка. Й – далі буде.
Ліквідовано Городоцькою ОТГ і зведений загін місцевих пожежних команд, який до 2020 року утримувався та діяв завдяки спільним зусиллям і коштам місцевих бюджетів у Лісоводах. Пожежники загону працювали у режимі чергування і пожежний автомобіль цього загону постійно довозив воду до місць виникнення пожеж на Городоччині.
Зрештою, як кажуть у народі, взяв дідько корову – хай забере й теля. Району й сільських рад, які утримували загін, не стало, а Городоцька ОТГ на утримання одного пожежного загону (їх у ідеелі мало би бути значно більше) якихось 500 тисяч гривень (річна зарплатня одного із заступників голови Городоцької ОТГ) у бюджеті не знайшла. І депутати Городоцької міської ради одноголосно проголосували за ліквідацію цього загону - «із турботою про людей».
Тепер цей загін не функціонує. Водовоза взяла на баланс, а пожежників – на роботу «Аграрна компаніїя 2004». Втім, за виникнення масштабної пожежі в межах Городоцької ОТГ і за потреби у великій кількості води для гасіння пожежі пожежний автомобіль, котрий у стані готовності цілодобово, таки довозитиме воду до місць виникнення великих пожеж на території Городоччини.
Але, щоб городоччани усвідомлювали, це буде робитися не завдяки Городоцькій ОТГ, а саме тому, що власникам «Аграрної компанії 2004» шкода простих городоччан, які волею випадку постраждають від пожежі. І шкода їм також будівель та майна людей, які можна врятувати, вчасно, швидко та якісно приборкавши вогонь пожежі. Тому й – допомагатимуть МНСникам. І – людям.
Що далі буде у плані «Ліквідовано» на Городоччині? Час покаже. Хотілося б, звісно, і то дуже хотілося б, щоби процес цей ліквідаційний перейшов у зовсім інші фази: «створення», «відновлення», «реставрація», «будівництво», «відкриття», «залучення» - «РОЗВИТОК». Із нашим щастям це чи ні?
|
