Нормальна влада…Чи можемо ми, власне, на таку розраховувати? Якщо кожен із нас, ледь спіткнувшись об саме слово «влада», переповнюється зневагою, зневірою, повсякчас бажанням протистояння. І вислів, що народ вартий тієї влади, яку обрав, усе більше й більше претендує на болючу точність і неминучу приреченість.

Невже, й справді вартий? Невже, задекларовані тією самою владою доступність, простота, відкритість, наближеність до кожної людини, на жаль, абсолютно недоступні тим, хто сідає у провладні крісла, тим, хто покликаний бути з народом, прислухатися до потреб народу, служити народу – на благо народу й держави, й …одразу ж забуває про свій прямий обов’язок перед людьми? 

І не тільки забувають – переконують себе і громаду у протилежному: вони – власники усього і всіх, вершителі доль людських, одноосібні керуючі та спрямовуючі сили сьогодення. Так і не вибралися із часів партрайкомства, так і залишилися там розумом, серцем і методами керівництва, попри те, що народ за останнє десятиріччя пішов далеко вперед і залишив їх позаду. Так і не дійшли розумом до того, що офіційність, дистанціювання і відокремлення як основа адміністративного процесу не організовують і не налагоджують управлінський процес і роботу влади, а навпаки – відхиляють будь-які взаємини і розмови між владою і людьми, не сприяють взаємодовірі та взаємосприйняттю і є антагоністичними будь-яким задумам і крокам провладців.

Врешті, невже так складно осягнути елементарне і ключове – варто навчитися чути і розуміти те, чим живе і що прагне люд, на сьогодення якого ти, владо, покликана працювати? У тому й то річ – не бачать, не чують, не розуміють…Не буду про глибини їх щоденної діяльності. Як сторонній споглядач, поділюся думкою з приводу однієї події, що відбулася нещодавно у районі. Це - етнічний фестиваль у Сатанівських Товтрах. Фестиваль цей був ініційований і запроваджений колишньою владою. І, вочевидь, став традиційним з огляду на те, що відбувся цьогоріч знову, як кажуть, на тому ж місці, у той же час. Відбувся. Та дещо і досі незрозуміло. Як от - для кого цей фестиваль організовувався? Хто був виконавцем усіх робіт по його підготовці та проведенню? Смішно. І прикро водночас. Так-так. Проводив народ. А кому? Отій самій владі. 

Якщо хтось бажає зробити закид, що це не так і це упереджене ставлення, у мене є чим апелювати. Бачила на свої очі. Чула. Про це казали люди, котрі з шостої години ранку своїм коштом доїхавши до Сатанівських Товтр, розклавши поробки, виготовлені своїми руками, на виставках, а також – приготовлене з придбаних власним коштом продуктів(я про смаколики, якими городоччани частували усіх присутніх на фестивалі), - до вечора відпрацьовували свій вихідний день, пообідавши й повечерявши нашвидкоруч тим, що взяли із собою з дому, й не отримавши від тієї ж «народної» влади нічого, навіть «дякую» за свої труди.

Окрім цього, як стало відомо, кожну сільську раду змусили здати близько сотні або й більше гривень на «організацію» фестивалю і на прийом гостей – представників тієї ж самої влади, але з вищих щаблів та вищих рангів. Ще сільських голів зобов’язали: знайти транспорт і кошти на пальне для цього транспорту на дорогу до Сатанівських Товтр; забезпечити явку людей чи то для масовості, чи то для видимості зацікавленості городоччан фестивалем, або з простим поясненням: де влада – там і люди; організувати палатки-курені з наїдками-напоями для частування вельмишановного панства, а тим головам, у яких у селі ще не зникли паростки народних талантів, - забезпечити участь у фестивалі фольклорного колективу: довезти до Товтр,  нагодувати артистів, відправити опісля додому. Тож про те, що фестиваль організовувався владою для людей, а не навпаки, права говорити аж ніяк, на мою думку, не маємо. А для чого він проводився? Думаю, для того, щоб вище керівництво побачило – на місцях їхніми намісниками хоч щось робиться…

І не важливо, як робиться, для чого робиться… Не важливо, що люди, наші городоччани, й свята як такого не мали… Головне, вельми поважних гостей ублажали, як могли, задовольняли, як уміли, відправляли з піснями – танцями, врешті, відзвітували – усе пройшло на найвищому рівні! 

До речі, про звіти. Ще довго сільські голови писали звіти до райцентру: як село було представлене на фестивалі, скільки представників сільської громади послали на фестиваль, які кошти потратили. Для чого? - запитаєте. А для великого і повного звіту – що зробила влада району, яка, як на мене, не зробила нічого. Окрім того, що зобов’язала керівників нижчих , навіть не підзвітних їм, ланок і окрему ланку – сільських голів, крутитися, як білка в колесі, задля організації фестивалю.

Не профінансувала, зокрема, наша влада  з районної казни і не організувала для тих городоччан, які хотіли побувати і так і не побували на фестивалі,безперебійну роботу громадського транспорту до місця проведення фестивалю, доставку учасників фестивалю та організаторів виставок і палаток – куренів, не виділила кошти на прийом гостей і артистів тощо. Щодо фінансування з обласного бюджету, не скажу- цей факт мені невідомий.  Втім, мова на часі – про владу районну.

Також мені й досі незрозуміла мета проведення фестивалю. Якщо йдеться про залучення у санаторно-курортну зону Сатанова інвестора й коштів, то всім відомо, що землі Товтр – роздані й забудовані або забудовуються чужими приватними структурами, що працюють лише собі на прибуток. Якщо цим приватним власникам оздоровниць «приваблювали» клієнтів, то незрозуміло, чому організаторами фестивалю виступила обласна і районна влада. Якщо проводили фестиваль, щоб «засвітити»таланти Городоччини, то талановиті люди наші уже давно яскравими зірками засвітилися самі на небосхилі як району і області, так і всієї України і навіть за її межами. Тоді, для чого і для кого? Для себе, коханих?

А ще, як на прикрість, фестивальна концертно-конкурсна програма  і фестивальні дійства абсолютно непродумано відбувалися одночасно і у різних місцинах курортної зони. Тож і представники ЗМІ, і гості, і городоччани аж ніяк не могли споглядати повну картину фестивалю й у повній мірі оцінити й насолодитися  програмою фестивалю, а також отримати масу вражень і задоволення від того, що відбувалося, й пройшло поза увагою…Втім, багатьом було не до фестивалю. Хтось сторожував свої «робочі» місця, хтось бавив гостей, ще когось водили - годували – напували, а ще інші, глянувши одним оком скраю на те, що відбувалося, чимдуж чкурнули у прохолодну зелень лісів Сатанівщини, у благодатний прихисток від сонця і стороннього ока: аби був привід і гарна компанія – й пофестивалити можна всюди. 

А від фестивалю залишився у пам’яті гіркий на присмак спогад : сповнений сліз погляд втомленої організаторки виставки картин. Їй так хотілося додому, а провладці іще повагом прогулювалися довгими вервечками стежками й доріжками Товтр. Подумалося – хіба може бути у неї і у таких, як вона, привід для сміху і для…любові до влади? І до поваги до неї, до вдячності їй, до довіри їй? Хіба є привід нам усім вважати, що ця влада – для того, щоб обслуговувати людей, працювати для людей? Отож бо…