Лише місяць, як українці обрали легітимного Президента Петра Порошенка. Лише тижні, як Президент вступив у свої повноваження і здійснює перші кроки свого державного керівництва. Це – перші кадрові зміни, перші укази щодо управління Україною. «Спадщина», скажемо чесно, дісталася  Петру Порошенку неабияка. Ще Майдан  не розійшовся – люди досі вимагають не лише кадрових, а й глибоких системних змін влади, з повною та прозорою її люстрацією, покаранням винних у розстрілі протестувальників  Майдану, перезавантаженням  Парламенту України, місцевих органів влади, децентралізації та європейського реформування влади, її політичної, економічної, судової та інших систем…

   Водночас, Україна, що дісталася Президенту повністю розграбованою попередниками, потребує негайної та відчутної допомоги Заходу. Власне, для боротьби із зовнішньою агресією Кремля необхідне, насамперед, зміцнення армії - передове озброєння і новітні технології. Водночас, для внутрішніх реформ потрібні солідні фінансові вливання. Їх не отримає Україна доти, допоки не поборе корупцію. А, попри велику підтримку виборців, навколо Президента створився великий консенсус олігархів. Як тепер йому примусити працювати чесно і прозоро в інтересах держави, а не себе любимих, тих, хто постійно заробляв на політиці? Отож, боротьба  із відокремленням бізнесу і влади, попри все, має відбутися.  Це – вимога, насамперед, Майдану, підтримки якого прагне діючий Президент. Це й  вимога  Європи -  задля того, щоб її кошти на реформи не розікрали корумповані чиновники-бізнесмени, які й досі працюють у всіх ланках влади. Тож Президенту ну вкрай необхідно виконати цю першочергову вимогу і Заходу, і свого народу – створити механізм контролю за чиновниками і за побудовою інфраструктури демократії в країні. 

    Ось така складна ситуація.  Потрібно, потрібно, потрібно… А повноважень необхідних у президента відповідно до діючої Конституції катма. І тут потрібно… Вносити зміни до Конституції, щоб збільшити свої президентські повноваження. І тут дилема. Якщо Петро Порошенко почне їх збільшувати, оті свої повноваження – його звинуватять усі в узурпації влади. Якщо не збільшить – не подолає самотужки проблеми, які на часі. Президент стверджує, що запропоновані ним зміни будуть на користь Україні, а експерти уже кричать на весь голос, що в цих змінах закладена бомба уповільненої дії, зокрема, зубожіння народу шляхом позбавлення його землі, унеможливлення самоврядування через територіальні громади, врешті, - у змінах до ст. 5, 132, 142, 143. 

   Ці зміни уже у Верховній Раді. Щоб провести ці зміни, Президенту необхідна підтримка Парламенту, причому, конституційна більшість його - 300 голосів.  Але якого, власне, парламенту? Теперішній парламент давно не представляє інтереси народу: там і досі «народні обранці», які приймали антинародні закони і своїми діями призвели до Майдану і до людських втрат під час протистоянь у Києві. І в цьому Парламенті Президенту, попри негативне сприйняття депутатського корпусу людьми, треба або шукати своєї пропрезидентської більшості, або цей парламент, як вимагають українці, розпустити негайного й оголосити нові вибори до Верховної Ради України. Та як Президент може оголосити про розпуск діючого парламенту і про обрання нового, якщо в нього поки що нема своєї команди, своєї потужної політичної сили? На це ж потрібен час.  Його у Президента нема – діючий парламент іде на літні канікули, а щодо розпуску його і оголошення перевиборів до Верховної Ради України у Порошенка потрібних речагів впливу не вистачає… Широкого обговорення дані зміни набувають уже. Втім, не факт, що вони будуть прийняті парламентом: за два місяці канікул парламентарі та їх правники ретельно ознайомляться і детально проаналізують ініційовані Президентом зміни до Конституції, знайдуть усі «підводні течії», й у вересні, на парламентських слуханнях з цього приводу може бути дуже гаряче. 

    Звісно, розпуск старого і оголошення про обрання нового Парламенту досить  позитивно сприйняв би народ України. Це позитивно вплинуло б на ситуацію в Україні та сприйняття України на міжнародному рівні. Над цим, власне, працює уся теперішня  команда новообраного президента Петра Порошенка. Та  досі результату в цьому питанні нема. Є проблема, і досить загрозлива - із Сходом України, «війна» на Донеччині і Луганщині. Є потреба у швидкій інтеграції України в Євросоюз і НАТО. Є внутрішні соціально-економічні проблеми, які потрібно вирішувати у нагальному режимі. 

    Що уже  зробив Президент України  Петро Порошенко? Презентував народу України та Європейській спільноті свій мирний план виходу України із соціально-політичної  кризи – в Україні і на Сході України.  Сповідуючи принцип «кращий бій  той, якого не було», Президент призупинив дії антитерористичної операції, щоб дати можливість тим, хто усвідомив свої незаконні дії щодо держави і покаявся, скласти зброю; проросійським найманцям – дати коридор для відступу в Росію; мешканцям Сходу, які сповідують проукраїнський вибір  – на  відселення із території дії антитерористичної  операції. Це – до дня підписання Угоди про асоціацію з ЄС. До 27 червня.

   Цей план схвалили Європа і США. Навіть, Росія підтримала… На словах, правда. Під час цього «мирного затишшя» зі Сходу України було відселено більше 24 тисяч осіб. Втім, сепаратисти так і не склали зброю. Не призупинили воєнні дії з їх боку. 

   Тому чимало політиків та експертів негативно висловилися й досі висловлюються щодо «мирного плану» Петра Порошенка. Та й пересічні українці в більшості своїй  проти перемир’я та проти ведення будь-яких переговорів з тими, котрі збивають вертольоти, вбивають та катують у застінках українців, грабують та всупереч усім міжнародним домовленостям захоплюють і  утримують у полоні міжнародних спостерігачів та представників засобів масової інформації. Навіть Німеччина на часі радить Києву, зокрема, Порошенку – повернутися до бойових дій. Міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр публічно заявив, що «аргументів для продовження перемир’я в Україні нема». За його оцінками, ситуація в Україні напружена, і «ще повинні бути зроблені важливі кроки, щоб іще раз продовжити режим припинення вогню». Це він заявив після того, як Петро Порошенко на вимогу Заходу дав ще три додаткові дні «тиші»  на Сході – до 22.00 30 червня. 

   Чому люди проти? А тому, що тільки під час «припинення вогню» російські та проросійські терористи на Сході вогонь не припинили ні на мить – вели обстріли блокпостів  українських сил, вбили понад двадцять силовиків. Коли тривало «перемир’я», гинули щодня під час обстрілів  українські люди, проросійські найманці силою заганяли до лав своєї «повстанської» армії мирне чоловіче населення Сходу, показово катуючи і розстрілюючи тих, хто не погоджується. Саме під час так званого перемир’я з території Росії було перекинуто чисельні нові сили – танки, гради, ПЗРК, чимало «воєнних спеціалістів ГРУ», кавказьких та російських найманців. 

   Український народ – за те, щоб вичистити раз і назавжди ворогів України зі Сходу, аби  «та нечисть» не розповзлася по території Півдня України, по усій Україні. Лише тоді можна розпочинати діалог з елітами і населенням  Сходу України, проводити парламентські вибори і вибори до місцевого самоврядування, спрямовувати кошти на відбудову інфраструктури Донбасу та Луганщини, що постраждали у ході АТО. Як усе частіше цитують в Україні Черчіля, «між війною і ганьбою ми вибрали ганьбу – і отримали війну» - ми «мирно віддали» Крим, і ми не маємо права «мирно» віддавати Росії Донбас і Луганськ – у так звану Новоросію. 

   Власне, з такими вимогами у минулу неділю на Майдані Незалежності зібралися й протестували проти призупинення АТО тисячі українців та вояків формувань «Донбас» та «Азов» з вимогами до Петра Порошенка дати дозвіл на поновлення активної фази дій АТО, на спрямування всіх військових сил України на Схід і завершальне зачищення Сходу від проросійських найманців і бандитських формувань. Що скаже Президент? Побачимо. Бо  у секретаріаті Президента, попри все, вважають, що перемир’я на Сході потрібне. Чому?  Захід вагається, вводити чи не вводити економічні санкції, які можуть негативно вплинути і на економіку Заходу також. А Україна, підтримавши останнє прохання Європи – дати ще три дні «тиші» для перемовин з Росією, матиме після невиконання Росією домовленостей  по перемир’ю усі козирі для того, щоб Європа таки ввела проти Росії обіцяні економічні санкції, які боляче вдарять по російській економіці і поступово приведуть до падіння агресивно настроєного Кремля.  Поступки України у триденному «затишші» - це стимул для Заходу діяти, стверджують у Порошенка.  

   Одночасно, в Україні і в самій Європі від європарламентарів  щодо Кремля  чекають більш жорсткішої позиції. Як кажуть українські та міжнародні дипломати, «або Захід стабілізує Україну, або Росія дестабілізує Захід». Із двох – одне. Навіть свої досить таки стримані висловлювання євро політики  щодо «стабілізації ситуації в Україні» та « проросійських сепаратистів» повинні були б називати своїми іменами – наслідками агресії Росії та засланими в Україну терористами з Росії. Українці й досі не розуміють, свідоме це чи несвідоме зміщення акцентів Заходу, втім, усі експерти та політологи підкреслюють, що саме Європа може і має вплинути на агресію Москви, щоб вона залишила в спокої Україну і знала, що і  надалі матиме відсіч світової спільноти при умові вчинення загарбницьких дій. 

   Поміж тим, чи не головний результат Президента Петра Порошенка і українців – це підписання 27 червня 2014 року довгожданої економічної частини угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка передбачає створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Цю угоду Петро Порошенко попри побоювання  багатьох підписав. Тією ручкою, якою не підписав у листопаді 2013 в Брюсселі Янукович, спровокувавши криваві події на Майдані і на Грушевського. Втім, угоду іще мають ратифікувати 28 країн-членів Євросоюзу та Київ. Тим часом, на Заході і в Україні усвідомлюють, що жодна країна не заплатила таку високу ціну за членство в Євросоюзі, як Україна – за можливість підписання документа, що навіть не гарантує кандидатства країни в ЄС. Ціною смертей - «небесної сотні» і уже «воєнної сотні на Сході» . Під постійним обстрілом і попри шалений супротив іншої держави. Як стверджують політологи, Росія зробила незворотнє - вбила альтернативу. Якщо раніше українці мали альтернативний вибір, куди їм іти і з ким – в Митний чи в Європейський Союз, то тепер вибір цей уже не стоїть. Дорога в України одна – в Європу. І чим швидше, тим краще. Це повинні розуміти, насамперед, українські, зрештою, європейські політики. А стимулом політикам і дипломатам  у цьому має бути український народ.