Не шановані, наявні тимчасові клерки!
Роздумую над тим, що ви витворяєте, втім, не дивуюся. Вочевидь, ви собі поставили за мету доконати морально усіх, хто вас знає. В тому числі, і мене.
   Але вам це не вдається поки-що і, думаю, й надалі не вдасться. Чому? Бо, як свідчить світова мудрість, усе в житті – на краще виходить. Тому, на вас не зважаю. Ви – явище тимчасове. Я навіть дякую вам за те, що ви „робите”, врешті, за те, до чого призводять результати вашої так званої діяльності.
   Посудіть самі – проаналізуйте, якщо це в ваших силах, ваші ж дії…
   Не зумівши підчинити собі мене як журналіста, ви вдалися до найвіроломнішого, певне, як на вашу точку зору, задуму – силою своїх повноважень і, звичайно ж, чужими руками створити мені, м’яко кажучи, несприятливі умови для життя та професійної діяльності. Цим і займаєтеся тишком-нишком впродовж двох років. Втім, вам і досі це не вдається – мене зламати, морально знищити, стерти з лиця району.
   У розпочатій вами наполегливій і виснажливій боротьбі зі мною бачу лише ваш страх усвідомлення вами власної нікчемності. Загалом ця боротьба для мене несе позитив – я стаю мудрішою, сильнішою духом, знаходжу підтримку людей, які бачать, що відбувається насправді, і твердо переконані, що так бути не повинно.
   Тому, я глибоко вдячна вам. Насамперед, як у великого Коельо, за те, що
   - «дали відчути, як важливо для майбутнього об’єднання не мовчати, навіть тоді, коли нас не чують»;
   - «об’єднали багатьох людей з однією ідеєю – прямо протилежною до вашої»;
   - «переступаєте через тих, хто виступає проти вашої діяльності – адже майбутнє належить саме стражденним…»
   За весь той час, що ви «працюєте», я і такі,  як я, не сховалися, не втекли, продовжуємо свою справу, досягли, не завдяки, а всупереч вам, чимало.
   До прикладу, з особистого… Ви заборонили близько року тому на районному рівні  писати і доносити до людей правду. Ну і що? Саме тоді й  з’явився оцей незаангажований і неупереджений громадський інтернет-ресурс, у якому люди не з примусу, а коли хочуть – можуть почерпнути інформацію і поділитися наболілим. Невже це не позитив?
   Ви навіть опустилися до того, що півроку тому позбавили мене доступу до інтернету на моєму робочому місці журналіста, щоб затулити рота. І тут – таки завдяки вам мені вдалося розподілити свій робочий і вільний час таким чином, що, будучи єдиним журналістом без доступу до інтернету, стала з часом чи не найефективніше використовувати його у своїй роботі.
   Ще більше вдячна вам за те, що вашими знову ж таки руками і за вашими вказівками було здійснено численні перевірки моєї професійної діяльності, мого особистого життя і, навіть в голові не вміщується,... стану мого здоров’я. Ці перевірки тільки довели і підтвердили – і вам, і мені, і широкому загалу: у Городку є люди, котрі дійсно потребують лікування, а не клаптиків паперу про лікування; є дійсно професійні лікарі, які рятують і лікують хворих, дотримуючись усіх норм і вимог у своїй діяльності; ті, яких ви називали відкрито «корупціонерами і злодіями», завжди були чесними і порядними службовцями – на противагу вам, міцно і привселюдно пов’язаних із чужими грішми, якими, переконана, зараз відмиваєтеся і ще довго відмиватиметеся до білого, хоч вам це не допоможе.
   Спасибі вам і за те, що тривалий час - кожного ранку о 8.00 зустрічаєте по черзі мене і моїх колег на сходах і в коридорах установи. Дехто каже – контролюєте від нічого робити кожну хвилину нашого робочого дня… А я переконана – ви і хвилини не можете прожити без мене і без моїх колег, тому, що без нас ваше сіре існування втрачає останній сенс.
   Окрема вдяка й за ті збориська (інакше це не назвеш), які ви багато разів збирали, а то й особисто проводили у чужому вам колективі – до свого чогось уже два роки руки не доходять. Ці «зібрання», немов лакмусовий папір,  дуже вигідно, як на мене, проявили «кто друг, кто враг, а кто – просто так…» і відкрили мені очі на ще одну істину – темрява має надзвичайну здатність поширюватися блискавично, і тому в собі потрібно мати дуже багато світла , щоб вона не поглинула, водночас, зуміти ділитися своїм світлом з іншими, щоб і вони бачили, куди іти і що робити у тій темряві.
   А тепер про так звану «оптимізацію», що пройшла за вашої ініціативи і тісного сприяння. Вона мала на меті єдине – скорочення трьох керівних посад у дусі всеохоплюючої загальнодержавної ОПТИМІЗАЦІЇ, одну із яких я займала, і переведення когось на посаду на щабель вище, а «неугодних» - на посади на щабель нижче. Ця «перестановка доданків» відбулася. І за неї вам від мене особисто - чи не найсердечніша вдячність. Ви, мабуть, судячи по собі, вважали, що вже цим кроком - понизивши в ранзі та  в посаді неугодних, зламаєте їх? А мене – то вже точно… Розчарую вас – знову не вдалося. Таки правду люди кажуть: «Добре поінформований – до зубів озброєний!» Із цим у вас, очевидно проблема – і  велика! Я навпаки радію з того, що нарешті позбулася надто обширних і розмитих посадових обов’язків, які зобов’язували постійно рятувати те, що , завдячуючи саме вам, занепадає і деградує. Дякую вам за те, що величезний обсяг роботи - щоденної, рутинної, копіткої – перекинули з моїх плечей на плечі тих, які мовчать, зокрема, саме тих, кого за лояльність мали б оберігати, захищати від труднощів та навантажень. Вдячність і за те, що, замість того, щоб завантажити мене по самий чубок  завданнями у плані «робити те, що особисто вам треба», ви звільнили на дві третини мою голову і мої руки від продиктованого посадою оспівування ваших «здобутків», а також  дали мені свободу дихати на повні груди та розв’язали руки, вивільнили мій час для улюбленої справи. Відтак, моя журналістська, літературна, політична, громадська  діяльності відтепер стануть іще активнішими і продуктивнішими, хоч вам це напевно не сподобається знову.. Я ж в свою чергу за все це дякую вам – щиро і сердечно!
   І за дії ваші, дуже прошу повірити,  вас не зневажаю, не осуджую… Мені вас просто шкода. Як може бути шкода дорослій людині малюків, які здійснюють вчинки на рівні свого вікового та інтелектуального розвитку – а всі з них сміються… Або, як здоровим людям шкода невиліковних важкохворих, котрі через свою хворобу марудять світом, втім, ставитися маємо до них поблажливо, терпляче, з розумінням і всепрощенням…Чи ще – як шкода нормальним людям розумово відсталих людей, яких по–християнськи гріх сприймати серйозно, ображатися на них чи, борони Боже, ображати їх.
   Ви самі не розумієте, що чините, наші не надто шановані, наявні тимчасові клерки, які через примху долі опинилися не на своєму місці, не в свій час, не в потрібному оточенні, не в звичній стихії… Я прощаю це все вам, однак не можу пробачити вам те, що дану народом владу ви використовуєте так по-дурному, на власну забаву, особливо в той момент, коли народу так важко і він потребує вашої допомоги та підтримки.
   Від усього серця зичу СОНЦЯ і СВІТЛА. І радості від того, що робите.

   P.S. Не можу не застерегти: якщо цілковита темрява у ваших душах – остерігайтеся! Світло здатне поглинати і знищувати темряву – а не навпаки…