Ще якихось  два роки тому на слова росіян про те, що ми – братні  народи, що Україна і Росія – сестри, що в нас - одна історія, одна культура і  одна ментальність, ми реагували спокійно, звично. Але пройшли два роки, як один день – і тепер такі добре знайомі і звичні слова з уст чи не усіх росіян:«Ми ж з вами браття!» звучать абсолютно по-іншому:«Я – старший брат і буду вирішувати – хто ти, де ти, навіщо ти в цьому світі». І слова ці - підтверджені діями, які зачепили кожного свідомого українця. На своїй шкірі українець донесхочу відчув і  усвідомив - керівництво Кремля через свою маріонетку-колишнього президента, власне, того й збурився.  І добре б Кремлю спинитися тоді, після Революції Гідності, що відбулася у нас в Україні, прийняти її спокійно, хоча б міну спокійну зробити. Ще тоді б два народи, можливо, залишили  між собою той давно встановлений статус «братні» в пам’ять про спільне історичне минуле з одним корінням і в одному Союзі. Але межа перейдена. За якихось два місяці на голови українців звалилася така лавина негативу: брехні, злості, ненависті з боку  північно-східного сусіда, що диву даєшся – невже ми й справді були чи могли бути братами? У цьому засумнівалося чимало українців, які проявляють це свідомо – з глибоким сумом, втім, мовчки, мовляв, час все сам розставить на місця. Але  бурхливо і відкрито реагує на негативні закиди у  бік України та українців нове покоління - молодь, котра не має таких міцних генетичних зв’язків  і  прямих співдотиків пам’яттю і дружбою з Росією, як старше покоління. Нова генерація українців, котра встигла вдихнути на повні груди національних ідей та відчути особисто свободи у своїх правах  під час правління так званих «помаранчевих» не може і не хоче змиритися з тим, що їй нав’язується  Кремлем, і всіма силами духу чинить супротив Путіну та його владі, відстоюючи незалежність та цілісність України. Результат цієї боротьби? Так-так – «фашизм», «бандитизм», «ультра-радикалізм» тощо.  Дивно, щоб не сказати не розумно. Адже загальновідомо , що, на психологічному рівні, той, хто називає іншого злодієм, добре знає, що таке вкрасти – і крав, той, хто каже на іншого: «Дурень!», напевне не вирізняється з поміж інших розумом, а той, хто вішає на іншого  ярлик «фашист», очевидно, втілює у своїх словах та діях саме такі, профашистські ідеї та методи.  Але, як кажуть, Господь з ними. Боляче кожному з нас інше… Люди. Саме вони, прості росіяни, не російські владці, не магнати і політикани Росії, які добре знають, ЩО роблять і ДЛЯ ЧОГО, на часі сповнені такою ненавистю до простого українця, що це просто нестерпно. Майже кожен відчув  і відчуває на собі  цю брехню, цю лють і цей негатив – не сприйняття всього українського – чи не щодня: у людських стосунках –   телефонних розмовах та розмовах по скайпу, у листуванні, у суперечках при зустрічі людей  - знайомих, рідних, друзів – росіян чи проросійськи налаштованих українців, навіть, у  баталіях на форумах українців та росіян - контактерів  у соцмережах. Врешті, як на мене, суцільний негатив  на часі – десь глибоко у свідомості чи не кожного росіянина, і це – ненависть, справжня українофобія. І ми дивуємося, ми переживаємо, втім, напевне, до кінця не задумуємося: а чи винні вони, прості росіяни, у тому, що коїться з ними? Чи усвідомлюють вони причини їхнього  несприйняття усіх українців і і усього, що не є російським? Чи розуміють вони, що їхня влада не є вічною - після того, як вона піде у політичне небуття, народи залишаться, і зв’язки між ними мають бути: економічні, культурні, загальнолюдські? На часі не розуміють, бо їхній розум цілком і повністю належить не їм, а їхній державі. Їм впродовж багатьох років втовкмачують, що Росія – наддержава, на плечі якої лягає «порятунок усього світу» незрозуміло від кого, що росіяни – визначальна нація, вища над усіма іншими у світі, і роль цієї нації – відокремлення від інших, водночас, панування над іншими, управління іншими. А ще росіяни останні роки живуть однією-єдиною мрією, не своєю, правда, а Путіна – про відродження на основі Росії і під її прямим керівництвом колишнього Радянського Союзу – злиття  колишніх республік-сестер в одну державу, мабуть, таку  собі своєрідну Росію. У цьому напрямку  пропагандистська  машина Кремля нещадно і повсякчас зомбувавала росіян. До цього, власне, йшли і ми останні кілька років – разом із Януковичем: аналогічно, ідеологічно в національному плані,  змінювали напрямок держави через ставленика Кремля і його свиту - безпосередньо Кремлем, аналогічно з російською внутрішньою політикою нас вчили і зобов’язували  мислити, відчувати, жити, як нам сказали, а не – як ми хочемо, знати своє місце – у стійлі, як худоба – і ні шагу за огорожу,  і ні звуку – якщо щось не так,  а ні думки – про те, що можна діяти і щось змінити. Усе йшло за отим Путінським єдиним планом – «Вперед – назад до комунізму в  Росії». Та народ український  плани ворожі зрозумів, розкрив, зламав. Своїм духом, своєю кров’ю.  Адже Україна – не Росія, як писав у свій час колишній президент Леонід Кучма. Чому?  Росіянин , навіть якщо й невдоволений своїм життям, він буде страждати, мовчати і боятися висказати свої невдоволення. Це народ – підневільний, звичний до сильної руки і правління однієї людини. Українці – народ вільний і сильний  своїм духом. Українець ніколи не мав, бо не визнавав, царів, жив радісно і вільно, хоч і працював тяжко, боровся за себе і гинув, бо не давав нікому знущатися над собою. Десь трапилося на очі, що Україна за гороскопом  завжди була під знаком  Вола. Як віл, українець, мовчазний, працелюбний, невідривний від землі своєї  і від своєї господи. Важкою працею заробляє на життя. Буде терпіти усе, якщо за його працю дадуть йому попоїсти та попити і – хоча б трохи відпочити. Втім, не потерпить віл ударів батога і червоної  ганчірки перед очима. А ще – хай тільки  зачепить хто його потомство!  Обернеться тоді віл рогами проти того, хто його дратує, і відчує всю силу його та увесь його гнів той, хто «збудив лихо, котре було тихим». Упізнав себе у цьому образі, українцю? Тому й  "повертаємося  ми з тобою рогами"  проти супостата, що зазіхнув на наше майбутнє – наших дітей, на нашу землю – її цілісність та незалежність, на  нашу свободу – в думці, слові, ділі, правах і можливостях. Чи зрозуміє нас тобою, українцю, росіянин? Чи може він, росіянин, сприймати тебе спокійно саме таким -  сильним, вільним духом , непохитним у своїй вірі і прагненні правди та справедливості, незламним своїми намірами у своєму супротиві злу? Він – росіяни, який не є таким, хоча б, можливо,  дуже хотів би таким бути. Пам’ятай про це українцю. Саме ти пам’ятай. Бо саме твоя свідомість наразі чиста від ідеологічного затуманення  владою, твоє серце зараз велике і величне, бо відкрите навстіж усьому світу – чи то у радості, чи то у біді.  Бо ти щирий по своїй натурі і щедрий на світлі і гарні почуття – саме те, чого потребує,  як ніхто зараз, на всі засуви зачинений перед світом твій «брат і сусід». Бо ти сильний – можеш постояти сам за себе і можеш своїм прикладом показати іншим – як треба жити і як треба боротися, щоб мати найцінніше в цьому житті – правду і  свободу. На твоїх плечах і на твоїй відповідальності сьогодні, українцю, майбутні зв’язки і майбутні стосунки – на рівних правах – з народами  всього світу, в тому числі, з російським. Яку мудрість, виваженість та терплячість у собі знайдеш  і проявиш,  які шляхи співдотику та які  зв’язки напрацюєш і вибудуєш – залежить лише від тебе. А від цього залежить і твоє майбутнє у світовій спільноті, звісно ж, і з російською спільнотою. Спільнотою – а не з Кремлем.  Саме з тією російською свідомою демократичною спільнотою, яка вийшла в Москві та Петербурзі, інших великих містах Росії на багатотисячні Марші протесту проти війни Росії з Україною. Саме з тією культурно-мистецькою та громадською російською спільнотою, яка відкрито (попри заборону говорити - на державному рівні і за це жорстке переслідування та  сувору кримінальну відповідальність  - перед законами Росії) заявила і заявляє щоразу Кремлю і співвітчизникам про незаконність анексії Криму та недопустимість загарбницького вводу військ Росії  на територію України. Саме з тією інтелігентною російською спільнотою, яка не живе – животіє  у депресивних регіонах Росії, мріючи про краще життя, прагнучи всім серцем свободи від тоталітарного режиму, усвідомлюючи свою національну закритість і відокремленість від світу і його духовних та культурних цінностей, і готова, за прикладом українців, гуртуватися, боротися, звільнятися, вливатися в світове співтовариство – на рівні, розвиватися. Саме з такими росіянами, ти, українцю, можеш бути і будеш завжди, якщо не братом, то другом, товаришем, сусідом, партнером,  порадником і підтримкою у всіх планах та починаннях. У цих зв’язках України і Росії,  можна сказати впевнено, два народи, російський і український, ніхто і ніколи не роз’єднає.

Оксана Радішевська