У нас, в районі, все пречудово – всі працюють та район розвивається, навіть, займає одну із перших позицій в області за багатьма показниками соціального-економічного розвитку, як було акцентовано на колегії РДА. Так, Городоччина за І півріччя 2011 року посіла 3 місце. Правда, за окремими показниками. За якими? За такими, як: валове виробництво с/г продукції; виконання доходів місцевих бюджетів; зростання обсягів інвестицій в основний капітал та приріст прямих іноземних інвестицій; створення робочих місць; рівень сплати населенням комунальних послуг; погашення заборгованості із заробітної плати на економічно-активних підприємствах; зростання роздрібного товарообігу підприємств в торгівлі та реалізації їх продукції.
Про ті показники, що поставили Городоччину на останні сходинки рейтингового списку районів – на жаль, не йшлося – негатив, як кажуть, залишився поза кадром. Говорилося на колегії про хороше – досягнення, надбання, успіхи, перспективу. І так захотілося жити… в тому районі, який змалювали… Так хотілося опинитися хоч на мить у тій казці, яку розповідали, яка заспокоювала, заколисувала, надихала…
   Звітували усі ланки господарювання в районі: житлово-комунальна, будівельна, сільськогосподарська, освітянська галузі. Говорили про все – і ні про що. Враження склалося таке, що виступаючі або не були попереджені про виступи, або не готувалися взагалі до них. Лише заступник мера Валерій Парамей дещо виділився із кагорти доповідачів – детально затримавшись і на позитивних сторонах, і на проблемах галузі, задіявши цифри, факти, приклади, поділившись задумами і планами на майбутнє у розвитку галузі, яка є досить проблемною на загальнодержавному рівні і яка потребує чимало коштів – не лише місцевих бюджетів – районного і міського.
   Так відрадно було почути, що, врешті, владоможці задумалися і таки взялися за реалізацію програми щодо встановлення лічильників обліку води – як населенню, так і підприємствам та організаціям. Усім без винятку. Попри це, точно не було сказано – думаю, й не буде – які кошти закладені під державну програму і які кошти треба бути закласти у місцевий бюджет. Адже у проекті розпорядження, яке оголосив з трибуни очільник району, чорним по білому було написано і озвучено «…затвердити та надати РДА до 30 серпня ц.р. план заходів з оснащення підприємств – надавачів послуг з централізованого водопостачання та багатоквартирних будинків засобами обліку і регулювання води із визначенням джерел їх фінансування». Написати – написано. А от – хто їх, ці кошти, і де саме загубив, щоб знайти – на жаль, не сказали. Тож місцеві провладці тепер сушитимуть собі голову, де ті кошти знайти і яким чином ту програму реалізувати.
   Але повернімося, як кажуть, до наших районних баранів…
   Щодо промисловості. До цього часу галузь промисловості на усіх нарадах представляло і за галузь віддувалося керівництво Городоцького цукрового заводу, який взялися ввести в дію і так і не ввели – буряки, вирощені аграріями району, вивозять на бурякопереробні заводи сусідніх областей, а наш завод - як стояв бездіяльний, так і стоїть. Та це, як кажуть, неважливо – це у минулому. На часі – у влади інше завдання – активізувати роботу Городоцького МКЗ. Тож, як кажуть у народі: «Починай, Іваню, зраня…» І дежавю не турбує нікого – колія ж бо заїжджена: обіцяємо – не виходить – беремось за щось інше… І все – на словах, а не на ділі.
   Тож від промисловості цього разу звітувало колегії керівництво молококонсервника. І тут, як виявилося, все чудово – завод працює: люди отримують зарплату. Правда, молоко городоччани не здають на підприємство, а вивозять в сусідню область. Та це – теж нічого. Прийнято розпорядження – підписати угоди, збирати молоко в людей і працювати, працювати, працювати. Так воно і буде.
І в освіті, як з’ясувалося – усе неповторно. Новий навчальний рік розпочався – усі працюють, усе добре. Про проблеми – ані слова. От тільки і надалі планує влада «оптимізацію мережі навчальних закладів відповідно до освітніх запитів населення та фінансово-економічних чинників», «погоджуючи» свої дії із вчителями і батьками.
   Але досить про адміністративні будні. Декілька слів про депутатські справи. Дивним, якщо не сказати інакше, як на мене, був факт прийняття рішення сесією райради про передачу із комунальної власності району до комунальної власності міста приміщення відділу освіти з метою подальшого його введення до списку об’єктів, що готуються до приватизації. Зі скрипом, але депутати районної ради (з другої подачі до голосування) таки надали згоду – передати до комунальної власності міста горезвісне приміщення. Втім, як з’ясувалося на сесії міської ради, котра відбулася чи не одразу ж за сесією районної ради – адреса приміщення по вул. Шевченка - це адреса Городоцької гімназії. Страшне перо не в гусака? Приватизував би хтось гімназію? Добре, що депутати помітили помилку в адресі приміщення, яке готують до приватизації потрібним і вірним партії людям - по вул. Грушевського і рішення на даному питанню не прийняли. Доведеться тепер депутатам райради іще раз переголосовувати дане питання. Та чи пройде воно на «ура!» іще раз - невідомо.
   Ще одну справу заплановану взагалі неможливо словами передати чи художньою картиною написати. Якщо не чули – до нас їде Прем’єр - міністр. Чи то має намір днями відвідати Хмельниччину і Городоччину – звичайно ж лише зону Сатанівських Товтр. І, як завжди, влада взялася наводити лад у тих місцях, що за літо набули вигляду досить таки неприглядного. Згадали й про узбіччя дороги, яка має привести високого посадовця до нашої Городоцької землі. Хащі по узбіччю вирішили розчистити – людей, що робиться просто, з-під нагайки, зігнали, а от технічних засобів для розчистки – тракторів, бензопил, мотокос – не забезпечили. Час «безкоштовна робоча сила», скажемо прямо, «вбила», а результати очікуваного – за день справитися з цією ділянкою роботи – не досягнуто. Організація – як виявилося, на «2» або на «3» з мінусом. Дехто із працівників бюджетних установ таки після обіду дочекався технічних засобів прочистки, а хто не дочекався – отримав, мабуть, на горіхи від районного керівництва. Якщо і нема за що – то, наперед, щоб не розслаблялися. А свої ділянки, які хтось колись якось вмілою художньою рукою розграфив і роздав керівникам установ і підприємств, бюджетні працівники таки будуть змушені довести до ладу. Як і коли – не хвилює нікого: порядок – він скрізь має бути порядком. Робота (тобто посадові обов’язки) – не вовк, в ліс не втече – всерівно догнати упущене доведеться, а якщо Прем’єр залишиться невдоволеним, кажуть, дотацій місто і район мати не будуть! Ось так серйозно! Тож усі – на «патички»! І скажіть, що не чудово живемо? Прекрасно живемо. Як у Лесі Українки: «Щоб не плакать, я сміялась». Радіймо тоді – все ж бо у нас добре. З великим піднесенням в душі й обнадійливою думкою про щасливий завтрашній день… Саме такий настрій завершив літо і покликав осінь. ВПЕРЕД! З посмішкою на обличчі – широкою і яскравою!