Ср, 19.09.2018, 14:41
Вітаю Вас Гість | RSS

ГОРОДОК-LIVE

Головна » 2018 » Серпень » 14 » 14. 08. 2018 - Бачили ж очі, що купували…
20:15
14. 08. 2018 - Бачили ж очі, що купували…

Усякого було в минулому, котре пережили теперішні покоління. І безглуздого, і моторошного, і прикрого. Але й – корисного. І про те, що було позитивного у «старі добрі часи», мабуть, зараз варто згадати.

У «старі добрі часи», і це підтвердить кожен, хто із тих часів, щоб стати керівником значного масштабу, людина мала «не один пуд солі з’їсти». Тобто, щоб до високої посади прийти і людьми керувати, треба було поступово, крок за кроком подолати значний відрізок життєвого шляху. Для чого? – запитаєте. Для досвіду - щоб «дозріти» до рівня керівника.

І стати керівником – поводирем колективів, громад і мас «з бухти барахти» не міг ніхто. Так і вимагалося – і надто строго: маєш певний досвід – ставай до керма, керуй, а не маєш – йди вчися, набирайся розуму і досвіду. І прийдеш керувати численним людом лише тоді, коли «дозрієш» - станеш повноцінною особистістю, лідером, прикладом для інших і вмілим управлінцем, здатним вести за собою, вирішувати питання, показувати результати…

Зараз не ті часи, ой, не ті. І до керма приходять всі, кому не ліньки. Хто залишився в цій країні з певних причин, хто гроші має, «дах» чи «руку» десь «угорі», чи «низи» так захотіли, бо свій «хлопець» чи своя «гарна дівчинка» - і на посаду «посватали» й за «молодця» чи «молодичку» перед «верхами» поручилися: всі змогли до того - і наше «маля» зможе.

І, таким чином, до керма «провладних вітрил» приходять абсолютно «свіжі люди».

І благо, навіть, якщо хоч якийсь досвід управлінської та господарської діяльності у «керманича» є. І благо, навіть, якщо за відсутності досвіду, Бог розуму хоч трохи «ставленику еліт» дав. Але якщо нема розуму – то і той якийсь досвід, здобутий раніше, «коту під хвіст». А якщо ні того і ні іншого – тобто ані досвіду, ані розуму – то тоді і тим, хто «ставив», і тим, хто діяльність «ставленика» на собі відчуває - гаплик.

Той, хто дуже хотів бути владою чи якого «дуже хотіли» до влади, нарешті «стає до влади» - і, як виявляється за якийсь час, не може у тій владі ні собі, ні владі дати раду: ані управляти, ані керувати, ані бути ефективним, тобто результативним взагалі бути не вміє.

Бо, як уже не раз говорилося – і ще не раз буде говоритися, у владі треба вміти бути – і не чужорідним тілом, а «живим, повноцінним і діючим органом» єдиної владної системи.

А коли людина у владі думає: «я сам все вмію» чи «я сам це зроблю» і «не треба мені тут нікого» або розділяє усіх на «вони» і «я», тоді з порозумінням із системою влади – повний пшик. І людина як особистість у владі – повний пшик. І як керівник, і як лідер, і як поводир мас людина – цілий і великий пшик.

От візьмімо, до прикладу, сумнозвісну дорогу, якою і ходити, не те що їздити неможливо.

Дорога – з села Лісогірки до Городка. І скільки там тієї дороги, скажете. Кілька кілометрів. А скільки бажаючих було відремонтувати цю дорогу – й не злічити. Не виходило. Ще за тих, хто «прийшов всерйоз – і надовго» про її ремонт клопотали. Та покинули цю «глуху» справу, бо кошти тоді всі у Києві засідали – а на «розвиток регіонів», зокрема, й на ремонт доріг, давали цілу дулю з маком. Тільки, хіба що, на ремонт тих доріг, якими керівництво країни чи області їздить. І то – не людям, а щоб від «верхів» на горіхи не відхопити.

Так, як згадаємо, дорогу через село Пільний Олексинець відремонтували, бо й дідько ногу нею міг зламати. І - все. А про таку малесеньку доріженьку, як «Лісогірська» тоді й мови не було, й питання не стояло. Кому вона, власне, потрібна? Людям? Ага…

Після «господарників», які канули в Лету дуже швидко і з позором, ситуація дещо змінилася. Кошти на розвиток громад «Київ частково кинув на місця», дозволивши, навіть, на розвиток інфраструктури залучати кошти водночас із кількох бюджетів – і на умовах співфінансування. Визначальним було якихось два-три роки тому – як сільська громада наповнює бюджет і чи може долучити відповідні кошти на капітальний ремонт дороги, до прикладу, зі свого сільського бюджету чи бюджету міста. Тоді, якихось два чи три роки тому, скористатися такою можливістю і відремонтувати дорогу з Лісогірки до Городка можна було. Але, насамперед, треба було комусь із керівників громад – Лісогірської чи Городоцької, «бути вхожим» у вищі кабінети влади, «бути пробивним» - і щодо виокремлення цієї проблеми на рівні області, щоб про неї почули і за неї взялися, і щодо розробки на рівні області відповідного проекту з відновлення дороги із залученням на її капітальний ремонт (про інший ремонт цієї дороги й мови бути не може) відповідних коштів – зрозуміло що, на умовах співфінансування коштів – або з сільського, або з міського бюджетів.

Лісогірська сільська рада, яка мала б тоді цим займатися і, відомо, що таки займалася, але і сільського голову тоді не дуже почули в області, і коштів відповідних громада у своєму бюджеті на співфінансування не мала – уже на той час дофінансовувалася на нагальні потреби Лісогірська сільська рада з бюджету району.

А що робила у цьому плані Городоцька міська рада – невідомо. Як кажуть, історія про це змовчує, бо, мабуть, нічого не знає.

І з керівництвом району, як стверджують у райдержадміністрації, Лісогірка домовилася, що наступного року (2018) можна було би спробувати виготовити та «проштовхнути» відповідний проект «з порятунку Лісогірського проїзного шляху» на рівні області.

Але – бац! – і Лісогірка увійшла до складу Городоцької ОТГ. І дорога опинилася на території Городоцької ОТГ, правда, за межами її населених пунктів – Городка та Лісогірки. І коли представники Лісогірської громади вже після утворення та офіційного проголошення Городоцької міської ради (ОТГ) – десь наприкінці року, що минув – прийшли до свого нового керівництва у Городоцьку мерію, там просто плечима знизали – хто ж вам має робити дорогу вкінці року і чиїм коштом? От, мовляв, наступного року, як Бог дасть – доживемо, то цим займемося. Підождіть – буде вам дорога.

Певне, ще тоді не знали керманичі Городоцької міської ради, що планувати і проекти писати і кошти в бюджет громади на наступний рік треба заздалегідь – саме тоді це було вчасно, того ж таки 2017 року, наприкінці року. Але вони чомусь «били бомків» і цього не зробили. І відповідних пропозицій щодо капремонту дороги з Лісогірки до Городка до Хмельницької ОДА не подали – і там, відповідно, проект капремонту на 2018 рік не розробили.

Не знали, і то точно, керівники-«громадчики» й найважливішого: дорога Лісогірка – Городок – загального гористування місцевого значення, тобто є власністю держави. І займатися ремонтом цієї своєї дороги може тільки держава – у особі тих структур та організацій (розпорядників коштів та виконавців), яким вона делегує свої повноваження та виділяє кошти з державного чи залучає з місцевих бюджетів. Балансоутримувачем цієї дороги є ДП «Служба місцевих автодоріг». І саме ця служба покликана і може займатися ремонтом дороги Лісогірка-Городок. І саме ця служба, як тільки-но створилася, почала займатися розбитими дорогами області.

Та Городоцький мер спільно із «своїм апаратом» вирішив: відремонтує сам – за кошти громади. Написали «громадчики» проект на ремонт частини дороги протяжністю 1,8 км в межах населеного пункту м. Городок – на суму 12,200 млн. грн. (один кілометер дороги «вийшов» на суму 6,8 млн грн.). Проплатили братчики-«громадчики» кошти з бюджету громади понад 38 тис. грн. - за розробку проекту. Та коли проект увійшов у процедуру «експертизи» та «затвердження» - його «зарубали» на корені. Чому? Неуповноважена Городоцька міська рада ремонтом державної дороги займатися. Не мала права і не повинна була вона проект даний розробляти. Та й загальна сума проекту обласне керівництво «вибила із сідла». Самі посудіть, ремонт дороги «Р50» - регіонального значення від Кошарної до Городка і – на Сатанів (аварійна раніше частина дороги, протяжністю 7 км) вартував 25 млн. грн. Тобто один кілометр дороги вартував 3,3 млн грн. А тут – удвічі більше. От так проект!

А як же кошти з бюджету громади, що були витрачені міською радою на розробку їх «мегапроекту»? А ніяк. А «коту під хвіст» ці кошти – можна сказати з впевненістю.

Якщо не знає керівництво міської ради, чия дорога, чи може її ремонтувати міська рада і як її можна ремонтувати, то ці кошти, вочевидь, - плата громади за некомпетентність і неефективну (збиткову) діяльність цього керівництва, найнятого громадою (бо обрала його громада на виконання повноважень як органу місцевого самоврядування – тепер вже й органу місцевої влади). Тож, як у народі кажуть, який льотчик – такі й бомби: яке керівництво – такі й результати. Отже, ремонту дороги Лісогірка-Городок не буде.

Хіба що – наступного року, якщо керівництво Городоцької міської ради добряче попотіє: «вибігає» усіма коридорами влади й «проштовхне» свою пропозицію дорогу ремонтувати. А поки що жителі Лісогірки в Городок і городоччани у Лісогірку будуть їздити й ходити тією ж дорогою, що й добиралися. Тією дорогою, «що на ладан дихає».

І нарікати тут варто, мабуть, тільки на себе. Адже «бачили очі, що купували, то тепер писку це треба їсти, а шлунку якось перетравлювати».

Переглядів: 176 | Додав: Gorycvit | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 1
0
1  
Точно!!! Який льотчик - такі бомби!!! biggrin

Имя *:
Усі смайли
Код *:
Меню сайту
Погода
Останні коментарі
Ну вже зняли неугодного їм Кропивницького!!! А чиїми результатамии потім мають піаритись?!!! От дуралєї!!! Самі ж не тямлять ні в чому!!! І губернатор такий як вони!!! Мля...

Та його зняли тільки того щоб знов присвоїти його результат!!! От понтів буде на відкритті нового корпусу!!! І точно скажуть що вони це зробили!!! Нема слів........

Та зрозуміло, на кого працює бюджет. Але громаду це влаштовує. І добре, що так...

Новини партнерів
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0