Вкотре повернімося до проблеми, яка, на окрему думку, не мала би взагалі бути проблемою: її штучно створюють та роздмухують - із жаринки в полум’я, переслідуючи якісь свої особисті чи політичні цілі або амбіції.

Проблема – «з бородою»: із земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. Тими самими земельними ділянками, які вже тричі поспіль Управління Держгеокадасту в Хмельницькій області намагається через участь у аукціоні передати в оренду.

І погодження керівництва Городоцької міської ради на участь у аукціоні є. І нормативно-грошова оцінка розроблена – тричі була подана на затвердження сесією Городоцької районної ради. І тричі депутатських голосів на затвердження цієї документації не вистачило.

І не тому «питання не проходить», що депутати чогось не розуміють чи землю віддати Городоцькій ОТГ не хочуть. Про це вони відкрито говорять у кулуарах влади. Готові віддати – хоч зараз. Але хтось із якоюсь метою створює конфліктну ситуацію із участю простих городоччан, заграючи із приватними амбіціями простих людей, прикриваючись цими людьми, і на соціальній напрузі, яка виникла - й виливається криками, скандалами, ненавистю та злістю, створює собі, так би мовити, позитивний чи то політичний, чи то особистісний, чи то лідерський імідж.

І в ситуації з «бурліннями» людськими депутати районної ради, як вони кажуть, просто встрявати не хочуть. Їм же в районі ще жити, та й депутатами ще, напевне, хотілося би бути. Та й розуміють, що ситуація ця штучна. От той, хто «вітер жене», кажуть, хай бурю і пожинає. Потім.

А час не стоїть на місці, - і його втрата, знаємо, тягне за собою певні наслідки і, звичайно, збитки. Про це, якраз, найменше думають новопроявлені «керманичі» із не досить високим рівнем «айк’ю» та із нульовим досвідом управлінської діяльності й таким самим «досвідом» спілкування з людьми. Із їх вуст – хоч мед квартами пий, такі вони розумні та ефективні - і з людьми і для людей, а коли за якусь справу візьмуться – то, у кращому випадку, результатів нема ніяких, а у гіршому випадку – шуму-гаму і стиду - хоч відбавляй: чи не на всю Україну!

Не розуміють, мабуть, «істинні лідери громадської думки», що ілюзорний рожевий туман, який вони останнім часом цілими хмарами пускають людям у вічі, з часом розсіється і проявляться реалії – досить неприглядні. І ці реалії ляпасами болючими і наб’ють-натовчуть їх по обличчях, милих і плеканих, їх самих же, таких, на їхній погляд, розумних і далекоглядних і справедливих, і всемогутніх, і всезнаючих, і всюдисущих.

Мова - про місцевих «лідерів», які за певних ситуативних обставин чи завдяки певній політичній ситуації «проявилися» якось раптом, немов почервоніння чи набряк на носі, «потужними публічними керівниками» - на тлі району або міста або громади сільської – і «не покладаючи рук, працюють з людьми і для людей». Так «працюють» - аж тріски навсебіч від поламаних дерев, через які й лісу не видно, летять.

Дійсно, ж «працюють». Що й казати. Займають посади, отримують зарплатню. Непогану. Використовують на своїх посадах усілякі можливості та ресурси. Втім, як вони працюють - то вже інше. Бо результати їхні такі – що краще б їх взагалі ніхто не обирав і краще б «результатів» отих їхніх взагалі не було.

От візьмемо, як приклад, Великокарабчіївську сільську раду, яка була представлена у Городку на сесії Городоцької районної ради людьми, котрим потрібна земля, як кисень.

Здавалося б, хто заважав у свій час Великокарабчіївській сільській раді з лідером цієї громади на чолі ще до вступу в Городоцьку ОТГ зробити відповідно до вимог законодавства інвентаризацію земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення за межами її двох населених пунктів? Зробити інвентаризацію - це встановити, які є загалом земельні ділянки, у кого в оренді вони, коли закінчуються терміни їх оренди, чи є вільні, ніким не орендовані земельні ділянки і скільки га – у «сірій зоні». Загалом, зробити те, що інші сільські ради успішно зробили – знайшли «не обліковане» і постаралися чи людям за 2 га на паї поклопотати перед Держгеокадастром, чи під пасовище сільське оформити. Деякі навіть сільгоспкооперативи на землях паїв створили – і розвиваються кооперативи їхні.

Погоджуся, звісно, на численні репліки і аргументи опонентів, що не все так просто з нашими земельними службами. Непросто. Але можливо. Мізки включити лиш треба – і зад свій підняти. У інших же якось вдалося – і успішно. Чому у Великому Карабчієві інвентаризацію не зробили? І де були сельчани, яким так давно потрібна земля на паї? Чому вони досі мовчали і не приходили на сесії Городоцької районної ради, не повідомляли депутатів, що є у них за межами населених пунктів є вільні земельні ділянки, що людям украй, як потрібна ця земля під ОСГ, бо вони ще по 2 га не отримали? Було все – «тиша й гладь».

Тільки коли інформація про «вільні» земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Великокарабчіївської сільської ради «спливла» і «впала на голову і на руки» уже всієї ОТГ – Держгеокадастром була проведена інвентаризація, було встановлено, що на території колишньої Великокарабчіївської сільської ради є аж п’ять «нічийних» земельних ділянок загальною площею майже 200 га, - тут усі й забили на сполох.

І колишній «лідер громади», як виявляється, одразу ж – з людьми і за людей. Як прапор, розвівається на вітрі, веде чи везе він своїх сельчан у Городок (хоча сам на очі депутатам не показується) - на боротьбу запеклу з «поганими депутатами», які «землю вільну його рідній громаді не дають, підлі такі».

За нормативно-грошову оцінку земельних ділянок: на аукціон – і всій Городоцькій ОТГ з них щорічний прибуток в бюджет (десь до півмільйона гривень) від оренди, голосують, бачете, вони, гидотні такі. А люди ж – понад усе, забули вони чи що? Як посміли?! Не забули. І знають.

Паї свої люди – давно отримали. Дітям, онукам, правнукам своїм вже землю хочуть. І вимагають – «на повному серйозі». І у кого? У депутатів районної ради, які землю не роздають, а лиш документацію із грошової оцінки для проведення аукціону затверджують. І якщо цього не зробити – то земля «в сірій зоні», не облікована й далі залишається. І до бюджету уже їхньої рідної ОТГ – ні копійки.

А про те, де був він і що зробив він, колишній сільський голова, щоб землі за своїми населеними пунктами інвентаризувати-облікувати і людям своїм, тим, хто землі не має, земельні ділянки в 2 г на ведення ОСГ забезпечити – мовчить «лідер». Це він тепер, коли вже не сільський голова, а в. о. старости, про це згадав – і про це клопоче. Чи не тому, що за якийсь рік чи вже менше – вибори на посаду старост: перспективне «завтра» собі і своїм прихильникам на селі треба забезпечувати – і то вже. От і забезпечує.

І сурмить на всю округу і на весь голос – збирає довкола себе і своєї «надутої» проблеми «сільський лідер» таких самих, які на хвилі «революційній і реформаторській» «спливли», і таких же, як і сам, «збитих льотчиків», але уже політичних - «лідерів партійних».

Мовляв, допомагайте мені, полум’я війни моєї роздувайте, на клятих депутатів та на всіх, разом узятих – і своїх, і чужих, і тих, хто повз проходить, впливайте. І «біду мою та людську» руками своїми сильними та серцями гарячими і чистими і справедливими розгрібайте.

Й не мовить, що земельні ділянки оті – вільні, але розпаюванню в рамках адміністративно-територіальної реформи, що стартувала, не підлягають. Втім, може і не знає… Як і багато чого у цьому великому і складному світі. Чує тільки те, що йому «навішують на мозок», як спагеті – «люди мають право на землю».

Та так. Бо зрозуміло, що статтею 121 Земельного кодексу України встановлено розміри земельних ділянок, які в межах безоплатної приватизації мають право отримати громадяни України. І вищевказані закони Кодексу не передбачають жодних формул щодо визначення коєфіцієнтів кількості земельних ділянок, що можуть бути надані в рамках безкоштовної приватизації. І земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу мають право отримати усі громадяни України. Втім, земельних ділянок, як знаємо, на всіх не настарчиш. Їх вже майже нема. Розібрали. Усі, хто встиг. Правдами і неправдами. І що тепер з цим поробиш? Нічого.

І тому вступила в силу Постанова Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №413, що регулює окремі питання у сфері земельних відносин й визначає основні напрямки збереження земель державної власності з майбутньою передачею і можливістю розпорядження цими землями органами місцевого самоврядування – ОТГ.
Спрямована постанова ця на набуття права оренди винятково на конкурентних засадах (через аукціон) - із мінімальною стартовою ціною 8% від нормативно-грошової оцінки – й терміном на 7 років. Й обмежує ця постанова площу земельних ділянок, які можуть безоплатно передаватись у власність: лише 25% тих земель, права на які були продані через аукціон у попередньому кварталі.

І до цієї постанови Кабінет Міністрів України, вже згодом, вніс іще доповнення – на засіданні 17 січня переглянув та конкретизував стратегію держави щодо виділення земельних ділянок учасникам АТО, забезпечивши максимально широкий доступ до отримання цієї пільги. Постановою цією, яка одразу ж набула чинності (вона називається «Про внесення змін до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними») закріплюється першочерговість забезпечення земельними ділянками учасників антитерористичної операції незалежно від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано. Тож, першочерговість отримання земельних ділянок під ОСГ – тепер за учасниками АТО.

То кому тепер, невельмиповажні «лідери громадської думки», вільні земельні ділянки громади будуть користь приносити – вашій чи то уже СПІЛЬНІЙ НАШІЙ Городоцькій ОТГ, бюджет якої напівпорожній, тобто УСІМ мешканцям громади; учасникам АТО, які боролися і життя готові були покласти за Україну й мають на землю першочергове право; карабчіївцям, які вже в свій час отримали своє право на землю - свої паї – і хочуть тепер більше, ба, навіть, всю карабчіївську землю – своїм дітям-онукам-правнукам-зятям-невісткам-кумам?

Та «лідери громадської думки» Городоцького політикуму певне, як і карабчіївський «лідер», не дуже про це хочуть знати і цим перейматися або вдають, що нічого не знають – їхня хата скраю. Підхопили «прапор війни» з рук «збитого сільського лідера-льотчика» - і гордо понесли в маси: на село виїжджають, людей в Карабчієві збирають, політінформації проводять, списки тих, кому земля треба, складають, рух «непокірних» організовують та очолюють – звозять чи зводять чи закликають до Городка – на розбірки з усіма владами і позавладами і депутатами. Одним словом, своїми руками створюють соціальну напругу.

І тут-як-тут з ними – лідер Городоцької ОТГ. Про те, чи знає чи не знає він усі нюанси і усі законні підстави та вигоди-втрати від «земельної катавасії», - промовчу: це тільки на його сумлінні. Скажу про те, що очевидне. Держкомзему участь у аукціоні ним погоджено, бо технічну документацію на земельні ділянки виготовлено за державний кошт – і подано на затвердження сесії Городоцької районної ради. То про аукціон і про земельні ділянки за межами Карабчіїва – на участь у аукціоні, вочевидь, мер знав. І про людей карабчіївських мер теж знав - дізнався одразу ж, як вони прийшли до нього і грюкнули по столі кулаком: ми тебе обирали – тепер нам землю, і «кіт хай не ходить». Тож напевне пообіцяв людям - тільки їм земля, більше нікому.

І хоче мер в даній дилемі бути, як кажуть, водночас - і гарним, і розумним. Але ситуація – навіть - не «шахова» чи «матова», а патова: з усіх боків несприятлива. Не голосують на сесії депутати районної ради – земля не «іде» на аукціон і нема прибутку в бюджет, відтак коштів у громади нема – і результатів роботи ніяких не видно. І він тоді – такий немічний і такий неефективний мер.

І навіть, якщо в листопаді ці землі автоматично перейдуть у власність Городоцької ОТГ, розпорядитися ними, і це вже зараз дуже добре знає мер, буде, ой, як важко: і бюджет громади - в дірках, і учасники АТО за землею прийдуть, ох і прийдуть, і карабчіївці «з голови не злізуть» - ще до осені виносити мозок за землю «їхню» меру будуть. Краще б ті депутати районної ради, як на мера, взяли б і проголосували… То було б на їхній совісті. А до осені – чи дотягне він «таким макаром»?

Але земля «в його руках» аж восени буде, так думає мер. І на сесії Городоцької районної ради – ні пари з вуст: ні «за» і ні «проти». Краще залишатися блазнем, аніж «впасти перед усіма «писком долу». І таким чином - мер за людей. Та нікому про це ні-ні. А виходить з приміщення Городоцької районної ради - і депутатам ОТГ та людям усю «правду-матку» рубає в очі й Городоцьку районну раду «на нуль множить» - мовляв, сякі-такі, на сесії або не ходять, або не голосують, і землю нашу ні нам – через аукціон не дають, ні людям нашим, які туди приходять і в них землю самі просять. Такі вони, препогані – та вся районна рада зі своїми вар’ятами-депутатами. А ми – ОТГ - такі бідні й нещасні з ними всіма. Тому і бідуємо.

Але осінь, не дуже шановні"лідери громадської думки"- лжепатріоти ОТГ - не за горами. Серпень – вже на носі. А листопад - за якихось кілька свіжих дихань вересня і жовтня. А вам дихати вже важкувато. Неможливо.

І у бюджеті громади – дірка на дірці і діркою поганяє, і проблем нагальних, з якими натовпи людей громади у міську раду приходять – хоч греблю гати, і люди, вами же збаламучені, бо правди не знають, всередині киплять-бурлять від вас же – і до вас, до тих, хто хоче і намагається бути і вродливим, і розумним - за рахунок брехні, хто туману усім у вічі пускає, щоб на фоні склок «лідерами» навіть і не бути, а хоча би виглядати, - обіцяють ходити і обов’язково прийдуть.

І якщо не дасте землю карабчіївцям - вони вас "на лопаті" винесуть. Дасте їм - інші це зроблять, Чорниводи, наприклад: а чому Карабчієву дали, скажуть, а нам ні? Чи Городок збуриться... Тоді про наповнення бюджету треба забутися і всім людям громади всі вільні землі сільгоспризначення роздати треба буде. Так, Городоцька меріє? Прецедент? По-господарськи, робите і "по-людськи"? Бо ж прийдуть. І питатимуть: то що там ви нам казали? ви ж нам обіцяли, чи як? то де ж результат? і що тепер з вами робити?

Усі ж прийдуть - і до вас. Ви ж – їхні «прапори» революції, яку роздмухали. Вам її голими руками і гасити. А от чи вийде? Розуму і силоньки чи вистачить? Запасаємося попкорном. Весело буде. І довго. І боляче.