Спостерігаєш за «діяльністю» окремих «конкретно намальованих особистостей» – і диву дивному даєшся: Боже, спаси і вбережи нас усіх від таких “діянь”.
Так і хочеться хреститися безперестанку і молитися Богу ревно за спасіння їхніх душ та триматися якнайдалі чи втікати чимдуж із отого поля їхніх «дій». Або ж - просити священиків усіх конфесій, благо, маємо їх кілька, щоби прийшли якось і відправили їм службу Божу - за прозріння їх душ і за просвітління їхнього розуму. І щоб скупали їх наші священники, ні-ні, не окропили, бо то буде  "не то пальто" - у одному величезному джбані зі свяченою водою – раптом, Бог дасть, допоможе це якось. Хоча, навряд чи. Як каже мудрий народ, гени – не воші, навіть святою водою їх не виведеш…

Візьмемо останній приклад. Спочатку – «діяльності плідної» та дивної керівництва органу самоврядування конкретного «міського розливу».

Все життя трудиться людина на благо міста і району – до віку славного і многолітнього. І має неабиякі заслуги за свій труд. І усі знають людину як господарника вмілого і керівника досвідченого та знаного - за межами і району, і області й України.

Розвинув він свого часу вміло місцеве підприємство – радгосп «Городоцький» і славу підприємства у всі часи розвалу економіки не дав знищити: не допустив занепаду – втримав на плаву – дав новий поштовх у розвитку садівництва та ягідництва і аграрної галузі, не одного безробітного роботою і не одного незахищеного прихистком від незгод забезпечив.

Недарма цій людині свого часу Городоцька міська рада звання Почесного громадянина міста присвоїла. Таке звання задарма і будь-кому не дають, погодьтеся.

Присвоїла. Але, о, диво! Та самісінька Городоцька міська рада на чолі з її керманичем так веде себе щодо Почесного городоччанина, ніби він зовсім і не Почесний городоччанин, і не простий городоччанин, і не людина зовсім…

Людською мовою пояснює мудрий і досвідчений аграрій та поважний приватний підприємець міста керівництву Городоцької міської ради: не місце, ох, не місце чи то новій торговельній точці, чи то якомусь туалету міському, чи то ще якісь споруді несподіваній у самісінькому центрі міста, на тротуарі замість клумби – перед будівлею так званого «Старого Універмагу», де вже багато років працює горстка підприємців.

- Як так можна? - стукає і не може достукатися до здорового глузду керівництва і депутатського корпусу Городоцької міської ради Почесний городоччанин. - Яким чином усупереч усім архітектурним вимогам та нормам комусь одному давати можливість розвивати бізнес, а іншим уперто «перекривати кисень» у підприємницькій діяльності?

- А от так – можна, - переконаний міський керманич. І – плювати йому на те, що мовою дотримання законності доводить Почесний громадянин Городка: досить плюндрувати центральну частину міста і робити з неї своєрідний Шанхай.

І не чує Городоцька міська рада, а це — і виконком, і депутатський корпус - Почесного громадянина міста Городка і простих підприємців, які працюють у приміщенні “Старого Універмагу”. Як виявляється, і серед своїх є «своїші» і «чужіші». Нема прямої вигоди від когось свого – і не свій тоді він зовсім. А є вигода якась значна – то хоч пів Городка до ніг, всупереч усім земним і неземним законам. Отаке «свояцтво» чудне…

І от тепер – не взяти Почесному громадянину міста Городок, не жбурнути в пику меру і всій Городоцькій міській раді оте нічогісінько не варте посвідчення Почесного городоччанина, видане йому раніше органом Городоцького міського самоврядування за справи визначні і заслуги великі перед Городком?

Жбурнути - і сказати, мовляв, навіщо оте звання високе було присвоювати, якщо людину, котра носить це звання, у Городку не поважають, не чують, ні за що не мають…

Жбурнути – і хай самі оте звання таке «високе» і дорогоцінне носять і один одному як естафету передають і так само один одному «гідно жити дають», як йому, Почесному городоччанину багатостраждальному…

А тепер – про «діяльність плідну» та дивну керівництва органу самоврядування конкретного «районного розливу». Нічим не краще воно за міське.

Спочатку у порядок денний сесії районної ради ніяк не хоче голова вносити питання про депутатське звернення чи запит Почесного громадянина міста, який є депутатом Городоцької районної ради. Не бажає – і все тут: вона ж головуюча, хто їй указ?

І навіщо взагалі їй оті депутатські запити та звернення у районній раді?
Запитайте у керівництва райради, скільки взагалі отих депутатських запитів та звернень до районної ради цього скликання депутатами було подано. Та ви зі стільця впадете. Їх… майже не було. А навіщо? Це ж така морока із тією депутатською писаниною і усною балаканиною – відписки стільки часу вільного забирають. То й покладено край цьому ганебному явищу у райраді – навіть Почесному громадянину міста його високий статус не є приводом у раді звертатися, щось пояснювати, щось запитувати у влади різних рівнів, щось заявляти, просити чи вимагати.

Навіть елементарний пункт «Різне» (він повинен бути у порядку денному кожної сесії, і там мають відповідно до закону «Про місцеве самоврядування в Україні» постійно розглядатися депутатські звернення та запити) всупереч здоровому глузду вноситься до порядку денного сесії… окремим голосуванням.

І коли питання «Різне» таки вноситься у порядок денний сесії, і коли депутати районної ради, зрештою, таки вислуховують Почесного городоччанина і погоджують своїм поіменним голосуванням одноголосно, що відповідне звернення про відміну чи скасування скандального рішення сесії Городоцької міської ради має бути сформульоване і надіслане на адресу Городоцької міської ради з копією до Хмельницької обласної адміністрації та Хмельницької обласної ради, голова районної ради, знову ж таки, всупереч здоровому глузду, придумує, як позбавити себе будь-якої відповідальності, як затягнути процес і як ускладнити і без того непрості будні Почесного городочанина.

Замість того, щоб оформити усне звернення депутата у звернення письмове і підписати його як лідер - як голова районної ради - із обов’язковим доданням до звернення поіменного голосування депутатів із системи ради «Голос», голова зі своїх прямих повноважень «зіскакує», немов із табурета, і стимулює чи то змушує поважного депутата багатьох скликань і заявника, Почесного громадянина Городка (вдумайтеся) особисто  доставити до кожного депутата Городоцької районної ради текст звернення і зібрати особисто поіменні підписи депутатів до даного звернення.

І мусів Почесний городоччанин їздити по депутатах і збирати їхні підписи. І це в той час, коли поіменні голоси депутатів — на табло системи “Голос”: всі депутати на сесії засвідчили свій підпис – відкритим поіменним голосуванням, копію якого треба було лиш роздрукувати і додати до тексту звернення наступного ж дня після засідання сесії. І все.

Чого це не було зроблено, краще запитати у голови. А може – і у обох голів органів самоврядування «місцевого розливу». А ще краще — і не питати нічого ні у кого зовсім, бо будете мати, що слухати, що й вуха вам пов'януть... Воно вам треба?

Втім, якщо у них обох таке відношення до Почесного громадянина міста Городок, то, уявіть собі, яке у них відношення до простих пересічних мешканців Городка, Городоччини. Уявили? Як на зовсім окрему думку, і уяви на це ніякої не вистачає…

Правда, думка є одна з цього приводу: посади їхні є обраними – і не вічні вони на цих посадах. Дасть Бог, після того, як стануть вони простими пересічними городоччанами (а вони ними стануть), відношення до них людське буде кармічним-аналогічним.
І митарства тих, хто страждає нині від бездумності цієї конкретної влади, колись таки виллються у митарства їхні ж – від таких, як вони зараз. Доживемо – переконаємося.