Читаєш іноді якийсь факт у останніх подіях чи дивишся якийсь кадр у новинах ТБ і мимоволі задумуєшся: це ж тільки факт - як підсумок, як підведення риски під певною подією.

А до того ж була напевне ціла історія – із якимись передумовами, із зав’язкою та розв’язкою подій, із численними як основними, так і другорядними героями та подіями, які не увійшли до кінцевої «подачі факту», з  емоціями, думками, намірами учасників події і, навіть, із  їх звершеннями чи поразками.

Напевне, було всього – і доволі. Та хто буде зазирати далі і «копати глибше»?
Кому це потрібно? Є те , що зверху. І бачимо голий факт, котрий, на окрему думку, досить таки поверховий і заангажований: залежить він від особистостей, котрі фігурують у факті, від того, хто цей факт викладає - і з якою метою, та й від того, хто і як цей факт сприймає. І віримо – оце саме так. І – не інакше. А хто думає і бачить щось інше – «ворог», «баба яга, яка – завжди проти»…

І такі, зрештою, на виході, усі новини. І таке, зрештою, усе наше життя. Поверхове. Ніхто достеменно не знає, що відбувається насправді, і більшість, поглянувши і оцінивши збоку якийсь окремий «голий» факт, вважає, що це - істина останньої інстанції.

Щоби без довгих передумов, як кажуть, і без голослів’я, перейдімо до реальних прикладів, котрі, можливо, «розкриють» очі багатьом городоччанам і стимулюють їх до того, щоб спочатку дізнаватися якусь додаткову інформацію з приводу того чи іншого факту, потім думати, аналізувати, відчувати – де правда, а де ілюзія правди, захована у окремому «останньому доконаному факті».

От дізнаЄмося, до прикладу, днями про те, що Городоцька міська рада, організувавши і построївши у шеренги усіх чиновників Городоцької ОТГ, дружно вийшла на «суботник» і упорядкувала територію стадіону «Колос». Факт. Доконаний. Навіть, як скаже дехто, факт – як приклад для інших.

Звісно. Якщо відштовхуватися лише від того, що сказано і показано на завершальній стадії: вийшли дружно – прибрали. А про те, що було до того – і в процесі – німе мовчання і невідання. Навіщо? Досить для народу. Бо факт отой  уже не тим фактом буде, а іншим. Тому тепер - саме про те, що залишилося поза «фактом» і поза «кадром».

Ще минулого року, десь рік тому або трохи більше, депутати Городоцької районної забили на сполох, що треба «рятувати» стадіон «Колос». Мовляв, не шануємо те, що збудували і належним чином утримували попередники. Та й людям стадіон потрібен. Он, на осінь, День міста – і ми не маємо де святкувати. Упорядкуймо стадіон до осені – і подарунок до Дня міста і собі, і городоччанам, і гостям зробимо. Невже не можна виділити якісь кошти з районного бюджету та прибрати на стадіоні розбите та прогниле, відремонтувати те, що вціліло – адміністративне приміщення, асфальтовані доріжки та трибуни?

Та можна, погодилися керівники району. Але – стоп! Це має бути виважено, ефективно: коштів не буде доти, поки не буде упорядкована «юридична база», тобто уся документація «Колосу», і поки не буде вирішене питання, у кого у підпорядкуванні спортивний комплекс. Бо ж під реконструкцію потрібен і відповідний проект, і серйозна юридична особа, яка відповідатиме за долю проекту і контролюватиме будівельні роботи, і виконавець. На цьому й зійшлися. І «проект», так би мовити, «запустили в дію».

Швидко, як кажуть, казка мовиться, та не так швидко справа робиться. Усе – поступово, розмірено, у встановленому чинним законодавством порядку. Якихось два місяці чи трохи більше.

І комісія районної ради заслухала дане питання й погодила. І передала Городоцька районна рада своїм рішенням стадіон «Колос» у підпорядкування відділу освіти Городоцької РДА – щоб керівництво районного відділу освіти, яке має досвід у реалізації багатьох проектів, займалося даним питанням - реконструкцією «Колосу».

І кошти відповідні під реалізацію проекту під так званою назвою «Порятунок спортивного комплексу «Колос» керівники Городоцької РДА і Городоцької районної ради обіцяли до районного бюджету закласти. Звісно ж, відповідно до наповнення районного бюджету – за перше півріччя минулого 2017 року.

Але… У Городоцькій райдержадміністрації та Городоцькій районній раді на той час усі добре знали і розуміли, що організовується Городоцька ОТГ, на території якої є і там і має залишатися «Колос». Тож єдиною умовою для реалізації проекту було: залучення Городоцької міської ради до реалізації проекту і залучення коштів на ремонт «Колосу» з міського бюджету.

Що ж тут ненормального? - запитає навіть досить пересічний городоччанин і буде правий. Усе, вроді би, ясно і зрозуміло: на території міста – місту залишиться – хай місто своє бачення майбутнього стадіону висловить і якісь кошти на реконструкцію «Колосу» виділить. Щоб – і якісніше, і добротніше в результаті вийшло. Громаді ж бо залишиться як спільний кінцевий результат. Спільний.

І саме на етапі «спільно» і почалося. Спочатку у керівництва Городоцької міської ради, а якщо точніше, то у Городоцького міського голови, взагалі не було ніякого бажання навіть говорити з керівниками району про ремонт «Колосу». «Ваш проект, то й бавтеся з ним», - було навіть не сказано, а було передано через підлеглих керівникам району і депутатам районної ради на спільному зібранні з цього приводу.

Потім, впродовж місяця, мер обдумався чи то його «обдумали», і зробив вигляд, що дуже зацікавився проектом. Але – на відстані. Бо заспівав він уже зовсім іншу пісню: ви, керівники району та депутати, не який-небудь там проект з поточного ремонту стадіону «ліпіть», а – капітально стадіон відремонтуйте, на найвищому рівні. Нам «якого-небудь і чого-небудь» не потрібно. А ми, міська рада, вам скажемо, що і як планувати і робити, щоб було «по-нашому» і щоб «по повній програмі» ви реконструювали «Колос». Щоб, мовляв, людям потім було що показати – і розмахом, і добротністю. І, мовляв, не скупіться там: не якихось півмільйона на проект закладайте – а зо кілька мільйонів. Щоб все - «належним чином». Ну і – «за ваші гроші», звісно.

А ми, міська рада, вам нічого обіцяти не збираємося. Що ми до того стадіону маємо? У вас на балансі стадіон і у вашому управлінні. Тобто, це – ваш «геморой». От і дерзайте. Зробіть все «по повній», як кажуть, «по-людськи» і «по-господарськи», бо то ваша турбота і ваша проблема, той розвалений на друзки стадіон. І тоді його нам, коли ми станемо і будемо громадою, все рівно передасте. І передасте його новеньким, цілим і гарним. Тож «прапор вам всім в руки» – і поїзд назустріч: бавтеся самі зі своїм стадіоном - у Городоцької міської ради і без вас проблем вистачає.

Тоді усім учасникам даного складного процесу перемовин, напевне, добре запам’яталося, ба, навіть, боляче врізалося у пам'ять оте розділення на «ваше» і «наше». Бо ж, усе воно – НАШЕ, рідне.
І задумалися керівники району та депутати: що ж далі робити із «розбитим» стадіоном, який, попри все, потрібен городоччанам? Врешті, таки відштовхнулися від своїх планів і від своїх фінансових можливостей. Кошти потрібні заклали до районного бюджету на виготовлення документації на стадіон. Сесія районної ради погодила дане питання – і на початок осені проект щодо реконструкції стадіону був готовий до реалізації. Лише кошти треба було виділити –і виконавця знайти. І здійснити якщо не капітальний, то хоча би поточний ремонт спортивного комплексу.

І знову покликали керівники району мера на «круглий стіл» - вирішити вже предметно, що робити з ремонтом стадіону. І знову мер довго не йшов радитися, бо у нього «земля під ногами горіла» - передвиборча кампанія стартувала і була у розпалі. І знову прийшов мер на «спільну раду» ні з чим. «Грошей з бюджету не дам – ваш стадіон, то й ремонтуйте самі. А День міста? Та ми його, як і раніше, в центрі Городка відсвяткуємо!».

І почули керівники району і районні депутати Городоцького мера. І «злізли» з його такої заклопотаної мерської голови. Не треба – то й не треба місту стадіон. Проект готовий – може, наступного 2018 року «розвидниться» Городоцькій міській раді: то ж не чиясь чужа і окрема проблема чи болячка, не якогось невідомого для мерії Городоцького району, не якогось з космосу, далекого і чужого для мера районного керівництва і не якихось вороже настроєних до мера і мерії депутатів райради. То - спільна нагальна потреба простих городоччан – мати ЄДИНЕ у Городку гарне місце для відпочинку і занять спортом, для проведення чисельних масових заходів.

Ще десь наприкінці року, якщо не зраджує пам'ять, знову, востаннє повернулися усі до питання реконструкції стадіону. Може, заплануємо на наступний рік реалізацію даного проекту? - запропонувала Городоцька районна рада уже створеній Городоцькій ОТГ в особі того ж самого Городоцького мера. Та знову – відмова. Освіту ж в управління ОТГ поки що не передали, було холодно акцентовано мерією районним керівникам. А «Колос» - в управлінні відділу освіти. Це не є проблемним питанням ОТГ, підсумували у Городоцькій міській раді.

І навіть досить поміркований і завжди спокійний завідувач відділом освіти Городоцької РДА, якому на голову і на руки випадала реалізація проекту з реконструкції «Колосу» - "спалахнув": якщо громаді стадіон не потрібен, а він з нового 2018 року вже переходить з ланкою освіти в управління ОТГ – то чого, власне, усі – і керівники району, і депутати морочать собі голову і «водять козу» з Городоцькою міською радою? Прийде час – це буде «їхньою проблемою» - і хай її вирішують самотужки. І тоді й залишили реалізацію проекту до «кращих часів».

І прийшов той «кращий» час. І передала Городоцька районна рада сферу освіти Городоцькій ОТГ, а з нею – і стадіон «Колос». І вийшло все, як у відомій казці «Про рибака та золоту рибку»: захланна стара баба, котра могла отримати від золотої рибки здійснення хоча б кількох бажань, втім, нагло хотіла все і зразу, залишилася у результаті зі своїм розбитим коритом.

І отримав Городоцький мер, замість реконструйованого спільними з райдержадміністрацією і районною радою зусиллями спортивного комплексу «Колос», «старе розбите корито», яке потребує наразі капітального ремонту – тепер вже неабиякими зусиллями та великим коштом власне Городоцької ОТГ.

Але, як кажуть люди, «памперса куплю – але не здамся: сам все зроблю – і нікому не кланятимуся». І як було би добре, якби сам. Та де там… Не царська то справа – самому щось робити. Підлеглі навіщо? Недарма мер «взяв» їх на роботу – чи не цілу армію. Та й управлінці сфер культури і соціального захисту, які в управлінні та у підпорядкуванні мера – завжди під рукою. Хто мерові перечитиме і не вийде на «суботник», тому – голова з пліч! Тепер це вже не управлінці й службовці місцевого самоврядування, підтверджує своїм вмілим керівництвом мер, тепер це «ті, хто йде – куди пошлють». І  вони – хоч на плаху. Він, той самий мер, же не набрав на роботу одну – дві чи три бригади таких необхідних простих робітників у комунальне підприємство. Він, той самий мер, набрав на роботу їх, армію чиновників. От і будуть тепер ці чиновники робітниками-комунальниками чи ще кимось. А комунальники – будівельниками. А будівельники – старшими, куди пошлють і охоронцями громадського порядку. А ті, кого таки треба і вже давно послати – правою рукою та радниками мера.

От такий штат і такий колообіг людського ресурсу мерії – і «все це нормально, навіть, позитивно».
І, врешті, на виході – «картина маслом»: вийшли чиновники ОТГ прибирати стадіон «Колос». І з ними – «вершником на білому коні і з гетьманською булавою в руках» під величним прапором Городоцької ОТГ - сам мер. І неважливо, що робота ця для крихітної інтелігентної молоді і для жінок складна – відривати прогнилі дошки трибун і закидати на високу вантажівку чи таскати мішками кубинськими за собою сміття, зібране по всій території стадіону. Всі - то всі. Вперед - у минуле: до "ефективних" методів відумерлого комунізму.

І меру, вочевидь, навіть втішно бачити процес такої діяльності, скерований ним, а не ким-небудь там із якоїсь РДА чи райради. І результат – ось він, як кажуть, «на весь фейс» - прибрали самі, разом. Справжній результат, власний – а не бо’зна що, «чужими і ворожими руками». І – головне- безкоштовно.

І хай навіть тисячу аргументів буде висловлено всупереч сказаного, на окрему думку, все рівно варто сказати те, що всередині: кожен повинен займати своє місце і займатися своєю справою. І якби люди, які вважають себе керівниками, на це зважали і цього постулату дотримувалися – результати, дійсно були би реальними та вагомими, а не такими, як є: «руками своїх депутатів полум’я якесь розгребли», «щось дуже конкретне всім апаратом придумали, бо збиралися і про шось говорили », «щось руками своїх підлеглих прибирали», «щось силами простих людей копали і робили», «щось глобальне довго планували – і не допланували, бо воно не вийшло»...

Тепер, повертаючись до "реального" результату – "розбитого", але  прибраного «старого корита» - стадіону, пора, мабуть, Городоцькій ОТГ розставити всі крапки над «і».

Прибрати від сміття – прибрали. Справа – навіть не похвальна, і навіть не результат – ОБОВ’ЯЗОК. Грамоти за просте виконання обов’язків, здається, не дають і діферамбів за це не співають. Це рутина - повсякденна справа, щоб її зорбити -  і в межах повноважень. І не вихвалятися кожним зібраним мішком сміття чи посадженим деревцем або квіточкою, чи ямою або траншеєю викопаною…

Де, керівники ОТГ, конкретні приклади вашої ефективної діяльності? Залучення інвестицій, розбудова міста і ОТГ, благоустрій, будівництво – доріг, житла, покращення соціально-культурної сфери громади силами і коштом громади? Коли це буде? Бо вже майже три роки мерії цій і дев'ять місяців уже нашій ОТГ?

Коли, Городоцька меріє, громадськість побачить і відчує на собі справжні результати вашої роботи? Результати – як задоволення потреб простих людей. Коли от, до прикладу, буде відремонтовано стадіон «Колос», котрий тепер цілком в управлінні ОТГ і під особисте «крило» його, вочевидь, взяв сам мер? Які кошти, під який тепер уже свій глобальний проект – проект Городоцької громади «Порятунок «Колосу» - планує мерія закласти в бюджет ОТГ, щоб «нормально», «по-людськи» і «по-господарськи», як казав колись мер, «ПО ПОВНІЙ» відремонтувати міський спортивний комплекс?

Бо люди городоцькі, якщо не знає мерія, то, може, про це тут прочитає - дуже стомилися, як розповідають, постійно відзначати врочисті події, і День міста також, на «малесенькому і незручному асфальтному п’ятачку» - в  центрі Городка. 

То буде стадіон, Городоцький мере, до Дня міста громаді чи ні? А може керівництво Городоцької ОТГ знову, вже звично, вирішило «піти натоптаною стежиною» - кинутися з простягнутою рукою» по своїх благодійниках і меценатах і клянчити у них кошти під проекти, «маючи в руках» і використовуючи незрозуміло на що кошти бюджету всієї ОТГ?

Тоді, можливо, «громадяни», поділитеся з городоччанами баченням ваших меценатів щодо ваших планів і стосовно вашої потреби в реконструкції «Колосу» для громади? Чи все почалося і все закінчиться лише на тому «результаті», який днями «на весь світ протрубіла » - показала Городоцька ОТГ: «прибрали дружно усім миром» «Колос»?

Чи ми усі, визнайте, тепер приречені залишатися з вами біля «розбитого корита», назва якого «Городоцька ОТГ», сидіти мовчки на березі ріки під назвою «життя», дивитися сумно за течією і чекати вітру з моря, щоб приніс або якісь зміни, або якихось ваших конкретних результатів у покращенні благоустрою міста та розвитку ОТГ, зрештою, очевидних результатів щодо покращення хоч на міліграм повсякденного життя пересічних городоччан?