Уже звичним, можна сказати, традиційним стало у нашому краї говорити публічно і писати багато про те, що «у планах». Що дуже хочеться/планується зробити. І ото «у планах» дуже довго і нудно доноситься до свідомості городоччан - і уже, в принципі, давним-давно воно мало би вже бути, а нема. Тобто поговоримо сьогодні про «перспективні плани» або обіцянки/цяцянки, які дуже довго витали в повітрі городоцькому і які досі так і не реалізовані.

Більше десяти років тому «засвітився на горизонті» та мав би у Городку вже бути новий сучасний лазерний кінотеатр. Просили тоді «інвестори» слізно у райради і депутатського корпусу в оренду приміщення Городоцького кінотеатру «назавжди». Натомість обіцяли збудувати новий і сучасний і наповнити його ущент необхідною новою апаратурою. Пам’ятаєте таке? А результат із цього обіцяння який? Кінотеатр у Городку так і не побудовано. Апаратура якась для міні-кінотеатру таки була придбана  і такий міні-кінотеатр було дуже скромно і тихо «облаштовано» у актовому залі Городоцької дитячої художньої школи - він «діє» і досі там.

Далі у Городку «засвітилася ідея» і мав бути облаштований сучасний і показовий світу Городоцький Будинок культури. Пам’ятаєте таке?
Тоді «інвестори» просили знову приміщення Будинку культури в оренду «назавжди» і обіцяли під «соціальний пакет» зробити з нього цяцьку-ляльку місту і тодішньому Городоцькому району.

Зробили. Реконструкцію. Ремонт капітальний. Правда, не місту і району. Собі.
Ще одне якесь приміщення для працівників культури залишилося «на люди» не їхнім – але це питання лише часу. Поспішати нікуди – населення в Городку стає все менше і менше…
І зовсім скоро - кому взагалі оте приміщення Будинку культури у Городку буде потрібне?

Потім довго у Городку  «інвестори будували» три чи чотири заводи. А може й п’ять...
Стільки їх усіляких «було у повітрі намальовано», що вже й лік їм загубився.
Якщо не зраджує пам'ять, і завод кераміки мав бути, і – завод будівельних матеріалів, навіть - консервний і макаронна фабрика. Та й про склади всякі-різні мова не раз йшла.

Більше десяти років відтоді пробігло-пролетіло. Як один день. А результат?
Городоччани й досі сумно зітхають, знімаючи з вух туалетний папір та спагеті, обтрушуючи пилюку із залежаних обіцянок і ховаючи до погребів порожні скляні банки консервні – під закрутки своїми руками у сезон.

І досі втікають люди з Городка цілими родинами, шукаючи роботу і кращого життя по закордонах і у великих містах України – туди, де є заробіток і гідні людські умови для проживання. І заводу жодного чи фабрики у Городку чи хоча би поблизу нього досі катма.

Побудували  «інвестори» такі заводи – люби, Боже правду. Та не на рідній Городоччині - десь у Центрі чи на Півдні України або під Києвом. Навіщо їм, питається, промисловість у депресивному регіоні? І траса далеко, і залізничного вокзалу уже нема.

До речі, вокзал у Городку  і поїзд через Городок – до Хмельницького – і на Київ, теж був у таких реальних, як сон удосвіта, «перспективних планах» «інвесторів». Але знову не склалося щось, не склалося....

Як із Городоцькими міськими очисними спорудами, за що теж голосно «інвестори» бралися і обіцяли своїми силами і коштами збудувати – і так і не побудували. Не склалося. Щось знову із землею під спорудами довго не в’язалося у них до купи і толком не ладилося.

Яким же оце «не склалося» вже звичним стало у нашому великому селі!

І з Лісоводським спорткомплексом поки що не склалося – завмерло все, як природа перед грозою. Чи складеться у майбутньому?

Склалося із спортивним майданчиком Будинку дитячої творчості. Спорткомплекс місту «інвестори» пообіцяли – і зробили. Правда, своїм, приватним, зробили, а не місту подарували, як от музей, до прикладу, «інвестори-сусіди».
Але і то добре - як кажуть люди, на безриб’ї і рак риба. Дасть Бог, і приміщення поряд, тобто «аварійний» Будинок творчості теж «зроблять». Правда, не вчителям БДТ і їхнім талановитим вихованцям, а щось дуже необхідне і дуже важливе - для потреб спорткомплексу.

І стадіон «Колос», як обіцяли «інвестори», вони теж колись «зроблять». Може. Бо вже дуже давно це обіцяють. Але дотепер не зробили. Зроблено на стадіоні «Колос» лише одне сезонне санітарне упорядкування і легкий поточний ремонт. І то - силами та коштом міської ради та місцевого приватного бізнесу.

А «Новий і Сучасний» стадіон, як обіцяно/переобіцяно, городоччанам ночами тільки сниться. І в тих снах, чомусь, він є уже зовсім і не стадіоном, і не їхнім, а шматком чиєїсь власності у центрі міста, і вертолітною площадкою чи приватним відкритим спортмайданчиком для професійних спортсменів професійного спорткомплексу.
А навіщо, питається, стадіон у Городку? Спорткомплекс он - поряд.

Вже й про культурно-мистецький Центр у Городку йшлося неодноразово. І - про  «Нову сучасну» школу – Першу, Гімназію, Ліцей №1. Як там хто її досі називає?
Та як би там хто не називав її, від того «Новою і Сучасною» вона досі не стала.

І з будівництвом інвестори не поспішають. Чому? Тому що землі достатньо поруч із приміщенням нема. Тому що масштаби такого грандіозного будівництва не для Городка зовсім. Зрештою, навіщо взагалі у Городку «Нова і Сучасна» школа? Он інші у досить таки нормальному стані і вони вже тільки наполовину заповнені учнями.
Може, взагалі зробити у Городку одну школу із п’яти – і не паритися?

О, а найкраще – АЙТІ - школу. Це ж найбільше потрібне Городку - АЙТІ - школа.
Сказано – і робиться. І знову ж таки, нарадуватися люди не можуть – хоч щось, але робиться. Для них - для людей. Для міста. Для розвитку.

І зовсім скоро, знову ж таки обіцяють «інвестори», у Городку буде і «Новий і Сучасний» міський парк, і «Новий і Сучасний готель» та «Справжній Європейський ресторан»…
Усе – для них, для людей, для розвитку. Що ж, люди, і далі почекайте «усіх благ - для вас і для вашого розвитку». Може, таки дочекаєтеся. Колись. Дожити би…