Завершення березня знаменувалося зібранням на сесіях міської та районної рад представників місцевих політичних еліт. Вражень від сесії районної ради залишилося  більше ніж достатньо…
Насамперед, склалася така думка, що депутати як кращі представники сільських і міської громад, делеговані у районну раду виокремлювати та вирішувати проблемні та насутні питання своїх виборців, на часі взагалі не розуміють, чого вони приїжджають або приходять на сесійні зібрання. І взагалі – не приходити на зібрання, як спостерігається, - це теперішнє бажання і покликання депутатів, бо із 62 місцевих районних обранців на сесії появляються практично одні й ті ж 30-40. Втім, сесійні засідання для багатьох навіть тих, хто присутній на сесії, не інакше як кара Божа. Про це можна судити по їх вигляду, який відкрито і голосно свідчить сам за себе: «Господи, що я тут роблю?», «Чого ви усі від мене хочете?», «Коли це все закінчиться?», «Нічого не розумію, про що йдеться…».
   Цій, більше ніж третині присутніх взагалі нічого не потрібно – їм сказали явитись, то вони це зробили. І все… Окремо необхідно згадати депутатів від більшості, які реалізовуючи ініціативи президента, голосуючи за „покращення життя вже сьогодні” від влади, вже відчули на собі наслідки цього „покращення” – дехто із них став схожий виглядом і поведінкою на жебрака. Вони, обрані сільськими громадами, покликані захищати інтереси цих громад, бездумно і безвольно голосували за скорочення ФАПів у цих же громадах, позбавляючи селян медичного обслуговування, руйнують ці самі громади. Піднімають несміливо руки лише тоді, коли головуючий – їх ідейний наставник, м’яко кажучи, вимагає голосувати по тому чи іншому питанню.
   Вони не знають, за що і чому голосувати, бо не збирається всім складом ніколи жодна постійно діюча комісія ради і президія – про все, що діється і планується, обранці мають шанс почути безпосередньо на сесії. Але депутатам це байдуже… Повна пасивність і безучасть.
   Один-два депутати щось кажуть, щось хочуть, щось зауважують чи пропонують, а решта – у стані чи то приємної дрімоти чи - релаксу або медитації. Чи то так прагнуть додому-до хати, у рідне село, що витягнути їх з глибин їхньої підсвідомості не спроможний ніхто: ні сусіди-депутати, ні голова.
Навіть таке болюче для села питання, як впровадження медичної реформи, зокрема – так звана «оптимізація» під якою розуміють закриття сільських ФАПів, що в принципі повинно було цього разу схвилювати і за живе зачепити чи не усіх, повз вуха пропустити збиралися. Якби не оті один-два з числа активних, котрі не забажали, щоб їхніми руками вища провладна верхівка впроваджувала свій черговий експеримент над народом, причому, в більшій мірі – над сільським людом. Вихідці й представники села - провладна більшість, як її називають - не зважили ні на людей,які працюють поруч - працівників своїх ФАПів, ні на тих односельчан, які не отримуватимуть належного медичного обслуговування на місці від сільської медицини, бо більше десятка сільських ФАПів через чиюсь холоднокровну плановість і розрахунковість у верхах – під загрозою знищення, не зважаючи на постулати діючої Конституції України (стаття 49), у яких – чорним по білому: існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не має права бути скороченою.
   Мовчали депутати. Слухали заступника головного лікаря А. Андрійчука, який зовсім коротко розповів про пілотний на Хмельниччині проект щодо впровадження медичної реформи і, власне, про необхідність відповідно до цього проекту оптимізувати, тобто закрити з десяток ФАПів у зв’язку із, так би мовити, недостатнім фінансуванням зверху сільської медицини. Мовчали – і вже готові були голосувати. Якби не пару свідомих депутатів, котрі не захотіли мовчати і тупо голосувати по цьому питанню. І – сільські голови, відповідальність і нарікання у селах впали б опісля тільки на їх плечі…
… Рішення по цьому питанню так і не прийняли. Випадково. Хоч керівники і адміністрації, і ради, і лікарні наполегливо просили проголосувати це питання…і забутися, щоб зверху «не били». З половини тих, які голосували, і з половини тих, які взагалі не піднімали руки, таки не набралося потрібної кількості голосів, щоб рішення прийняти.
   Правду сказав депутатам головний лікар ЦРЛ, депутат обласної ради Микола Дралюк, коментуючи дане депутатське рішення: «При тому фінансуванні, яке виділяється на часі на медицину, ми не спроможні утримувати усі сільські ФАПи.  Керівництво держави і області має зважати на це. І – або в повній мірі фінансувати потреби медицини, або своїми руками закривати сільські ФАПи. Бо на Городоччині ситуація із оптимізацією ФАПів, як вважають медичні обласні чиновники, найгірша – на сьогодні не ліквідовано жодного ФАПу». Чому, те, що добре для людей, погано для влади? Шкода, що відповіді на це питання немає.
   Голова ж адміністрації впевнено і категорично заявив: «Рішення по цьому питанню все рівно буде прийнято – якщо не на наступній, то на слідкуючій після неї сесії!».
   Не можу не розказати, що така ж ситуація – провальне голосування ледь не з боями  з «протягненням» через районну раду питання про «оптимізацію» 40 із 58 ФАПів впродовж наступних 4 років  - склалася  і в Старокостянтинівській районній раді, де влада планувала ФАПи закрити, медиків скоротити, приміщення перепрофілювати під виїзні пункти прийому хворих. Керівники по суті мали намір, як стверджують старокостянтинівські депутати, похоронити їхніми руками сільську медицину. Депутати з боями виключили це питання з порядку денного сесії і порадили владі почекати, поки подібні пілотні проекти на Вінниччині і на Донеччині, які вже діють, не завершаться – щоб побачити, який буде у них результат.
   Медики ж усі вважають - оскільки нема належного фінансування, медичні заклади потрібно закривати або, в кращому випадку, знову повернути фінансування сільської медицини на бюджети місцевих рад, звідки їх у 2004 було перекинуто на державне фінансування.
   Економісти ж кажуть, що медичні заклади Хмельниччини цьогоріч в порівнянні з минулим роком недоотримали з державного і обласного бюджетів близько 3 млн. грн., що недостатньо вплинуло на їх діяльність. Кошти ідуть лише на утримання галузі, а не на її розвиток, і лише 6-10 відсотків – на пацієнта. Тож медичні препарати хворі мусять купувати собі самі.
   А політики Хмельниччини в один голос стверджують – реформа медичної галузі підриває підвалини місцевого самоврядування. Суть її полягає в розподілі надання медичної допомоги на різних рівнях, і це  негативно вплине на якість надання медичних послуг населенню.
   Але повернімося до сесії районної ради у Городку. Єдине питання слухалося довго, монотонно, детально – Програма розвитку сільського господарства, яке вже давно стало приватним, і в нього вже давно, окрім самих аграріїв, не вкладає нічого. Проте планувала влада його розвивати цілеспрямовано і покроково – навіть, скільки яєць знесуть кури і скільки корів буде давати стільки то і стільки то літрів молока, - запланували на 5 чи чотири роки дії програми. Сміх і гріх, одним словом.
   Інші питання порядку денного, про які якраз, може, й хотілося дізнатися детальніше, - прийняття кількох районних програм, виділення голові районної ради з районного бюджету коштів - за якісну роботу - матеріальної допомоги «на покращення фінансового становища, здоров’я і домашніх умов» та інше – слухалися і приймалися сесією, можна сказати, автоматично і блискавично. Усі поспішали, усі з нетерпінням чекали закінчення, усі прагнули звільнитися якнайшвидше від оков депутатства і від обіймів сесійної зали. Втім, нічого в цьому нового не було – як завжди – «наша хата скраю».
Чого не скажу про депутатів міської ради. Там депутатська більшість, молодша за віком і активніша, останнім часом – разом з головою, хоче всього завжди і скрізь. Зокрема, на законному рівні прийняття рішень і - порядку в місті. Це меншості трохи не до вподоби – вона, меншість, старша і пасивніша, хоче, щоб все було, як в районній раді – швидко та неглибоко: як керівникам треба – а не як комусь там з депутатів чогось там захочеться. Адже на засідання сесій виноситься завжди близько 40, а то й 50 питань порядку денного. Спробуй висидь тільки! А ще ж слухати щось і думати, а потім голосувати треба! Втім, не зважаючи ні на що, активність депутатів у міській раді аж бурлить. Усі питання скрупульозно слухаються, обговорюються, вносяться до питань усі зміни і доповнення, розбираються усі депутатські запити і звернення, і письмові, і усні, й по них приймаються опісля відповідні рішення.
   І хоч, звісно, дуже багато питань порядку денного міських сесій – господарські або земельні, депутати встигають розібратися з усіма.
   Найбільше питань і проблем, на які найбільше депутати і апарат міської ради спрямовують свої зусилля щодо вирішення, - це вирішення спірних питань щодо земель міської ради, розданих попередньою радою. Як з’ясовується на сесіях, є по кілька власників на одну і ту ж земельну ділянку або, іще цікавіше, одну і ту ж велику земельну ділянку хочуть кілька городоччан, а її бажано було б роздати багатьом людям…
   І в той час, коли на сесії районної ради районне керівництво в особі голови адміністрації з високої трибуни голосно заявляє, що в місті – безлад, нічого не робиться, і він тут сам наведе порядок разом з депутатами районної ради, багатьом дуже хочеться в нього запитати: а чому він, будучи дуже активним депутатом районної ради минулого скликання, не наводив порядок в місті як житель цього міста своїми усними і письмовими депутатськими запитами і зверненнями - при керівництві колишнього мера і діяльності колишнього виконкому міської ради? І тепер теж від нього як від члена виконкому, кажуть у міській раді і підтверджують теперішні члени виконкому міської ради, особливої активності, виваженості у наданні раціональних і доцільних пропозицій та конкретних зауважень і підказок до роботи ради чи покращення життя громади міста чомусь не спостерігається. Хоча мерія і депутати на такі його випади, здається, просто не реагують. Як кажуть у народі, у своєму оці колоди не бачить, а у чужому скалку помічає…
   Єдине, що напевне об’єднає обидва депутатські корпуси – міської та районної рад найближчим часом, це – санітарна очистка міста і району після зими у традиційній уже  підготовці  до Великодніх свят. Благо, порядку громада хоче уся – і міська, і районна.. Тож, як каже наше керівництво, спільними зусиллями і буде цей порядок наводитися. Може…