Каталог статей
У категорії матеріалів: 18
Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 » |
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Нещодавно громадськість України шокувала заява Міністерства закордонних справ: Євроінтеграція України в ЄС призупинена на рік. Багатьом українцям ситуація, мабуть, нагадала листопад 2013 року. Тоді уряд Януковича-Азарова відклав Євроінтеграцію України, що вилилося у громадянський супротив, в Майдан і - в воєнну агресію Росії на Півдні та Сході Країни.
|
 Лише місяць, як українці обрали легітимного Президента Петра Порошенка. Лише тижні, як Президент вступив у свої повноваження і здійснює перші кроки свого державного керівництва. Це – перші кадрові зміни, перші укази щодо управління Україною. «Спадщина», скажемо чесно, дісталася Петру Порошенку неабияка. Ще Майдан не розійшовся – люди досі вимагають не лише кадрових, а й глибоких системних змін влади, з повною та прозорою її люстрацією, покаранням винних у розстрілі протестувальників Майдану, перезавантаженням Парламенту України, місцевих органів влади, децентралізації та європейського реформування влади, її політичної, економічної, судової та інших систем… |
 Ще якихось два роки тому на слова росіян про те, що ми – братні народи, що Україна і Росія – сестри, що в нас - одна історія, одна культура і одна ментальність, ми реагували спокійно, звично. Але пройшли два роки, як один день – і тепер такі добре знайомі і звичні слова з уст чи не усіх росіян:«Ми ж з вами браття!» звучать абсолютно по-іншому:«Я – старший брат і буду вирішувати – хто ти, де ти, навіщо ти в цьому світі». І слова ці - підтверджені діями, які зачепили кожного свідомого українця. На своїй шкірі українець донесхочу відчув і усвідомив - керівництво Кремля через свою маріонетку-колишнього президента, власне, того й збурився. І добре б Кремлю спинитися тоді, після Революції Гідності, що відбулася у нас в Україні, прийняти її спокійно, хоча б міну спокійну зробити. Ще тоді б два народи, можливо, залишили між собою той давно встановлений статус «братні» в пам’ять про спільне історичне минуле з одним корінням і в одному Союзі. Але межа перейдена.
|
 Крим… Сьогодні він - невід’ємна частка кожного свідомого українця і України як єдиної унітарної держави. Тому й болить і тривожить кожного. Болить неможливо. Нас ж бо на клапті ріжуть – в Україні. І ми страждаємо , бо боляче, Як фізично, так і в душі. Адже щодня спостерігаємо , як той, хто декларував себе як сусід і брат, грубо і брехливо, підступно і брутально, як ворог - по-загарбницьки, тишком-нишком прийшов - і за якихось пару тижнів руками своїх ставлеників і рукоплескальників у Криму заявив про приналежність Українського Криму до Росії. Заявив. Та голосні заяви і дуже схожі на воєнні дії східного сусіда-брата, який доказав усьому світу, в тому числі й Україні, що дружба дружбою, а власна сорочка – ближче до тіла, і на шляху до всенародного визнання вдома і до власного додаткового збагачення ніякі закони не писані, - не були визнані світовою спільнотою та Україною. В той же час, Кремль за якийсь неповний місяць перекреслив, ба, навіть вбив, чи не назавжди багатовікову дружбу між двома братніми народами. Встигли поділитися на два табори - за Україну і за Росію – і пересваритися аж до ненависті чи не усі: держави, народи, прості люди - родини, друзі, сусіди. Як кажуть, з маленької вуглини – полум’я спалахнуло. На увесь світ. І палить воно досі усе, що на його шляху...
|
 Україно, наша…. Як ми з тобою дійшли до цієї межі? Розкрадена і злиденна, змучена неправдами і зневірена в усіх і в усьому, оббрехана і зачинена перед світом на всі засуви, втомлена від внутрішньої боротьби твого здорового глузду, твоєї терплячості і твоєї безмірно широкої , наповненої любов’ю до землі своєї, душі... Ти мовчала, ти дивилася на все, що чинять з тобою, ти чекала на ті часи, коли все зміниться, і сама не вірила у те, що так буде. Втомилася. Згоріла зсередини. Ледве не перестала бути Україною. Втім, твої ґвалтівники помилилися… Вони перейшли межу. Вони раптом забрали в тебе останнє – надію, що Європейська спільнота дізнається про твою біду і врятує тебе від них, твоїх катів. Раптом уже не ти, як держава, а твої діти-українці, на власні очі побачили, яким твоє майбутнє буде там, в «братньому колі» сусідньої країни, де вже давно у зародку задушили свободу духу, слова, думки і віри, де роблять все, що хочуть, при тім, зомбуючи людей, що все це – правильно, законно, як потрібно, усім. Ти переконалася в цьому, коли ті, які мали захищати тебе від твоїх катів, нещадно побили тебе в твоїх мирних протестувальниках, а це були твої діти – найцінніше і найсвятіше, що залишилося в тебе, коли без судів і слідства, грубо і несправедливо позагрібали і позачиняли в тюремних казематах твоїх кращих синів… Й коли останній промінець віри у справедливість та свободу почав гаснути у твоїх очах, твої діти прокинулися. Вони зрозуміли – втрачають тебе, свою неньку, яка народила і виплекала, співала колискову і за руку вела складним і прекрасним життям. Вони зрозуміли, що в тобі втрачають себе, а це і є той головний зміст життя, котрий шукають часто і так і не знаходять до скону... |
 Так вважає чимало політиків та спеціалістів медичної галузі. Так
вважає громадськість, висловлюючи свою думку владі й «реформаторам».
Проте, до цієї думки ні Президент, ні Уряд України, на жаль, не
дослухаються… Реформа Української медицини, що стартувала в липні
минулого року, розпочавшись у пілотних регіонах: Донецькій,
Дніпропетровській, Вінницькій області та в місті Київ, стверджується
«одноголосним» рішенням громад і впевнено крокує Україною… |
Якщо ми будуєм демократичну державу, основним
призначенням якої є забезпечення прав і свобод кожного громадянина,
створення всіх умов для його розвитку, то державний службовець у ній –
наш з вами найманий працівник, на якого покладено виконання функцій
держави. За це ми всі разом і платимо йому зарплату. Отже, якщо
суспільство претендує на розвиток, то контроль повноти і якості
виконання держслужбовцем своєї роботи - це не право, а обов’язок усього
суспільства взагалі і кожного громадянина зокрема.
Отже,
адміністрація сайту щиро вдячна усім відвідувачам, які взяли участь у
голосуванні і особисто оцінили діяльність 15 головних державних
службовців Городоцького району. А саме: ...
|
Тату, „покращувати” хватить!
Бо вже нема чим здачу дати.
Рядовий „покращувач житя вже сьогодні”
Завершення березня знаменувалося зібранням на
сесіях міської та районної рад представників місцевих політичних еліт.
Вражень від сесії районної ради залишилося більше ніж достатньо…
Насамперед, склалася така думка, що депутати як кращі представники
сільських і міської громад, делеговані у районну раду виокремлювати та
вирішувати проблемні та насутні питання своїх виборців, на часі взагалі
не розуміють, чого вони приїжджають або приходять на сесійні зібрання. І
взагалі – не приходити на зібрання, як спостерігається, - це теперішнє
бажання і покликання депутатів, бо із 62 місцевих районних обранців на
сесії появляються практично одні й ті ж 30-40. Втім, сесійні засідання
для багатьох навіть тих, хто присутній на сесії, не інакше як кара Божа.
Про це можна судити по їх вигляду, який відкрито і голосно свідчить сам
за себе: «Господи, що я тут роблю?», «Чого ви усі від мене хочете?»,
«Коли це все закінчиться?», «Нічого не розумію, про що йдеться…».
Мої статті |
Переглядів: 2324 |
Author: Оксана Радішевська-Максімова |
Додав: Gorycvit |
Дата: 05.04.2012
|
|
Присвячується тим, хто не своє життя і талант,
а просто „поклав” на служіння народу.
Не шановані, наявні тимчасові клерки!
Роздумую над тим, що ви витворяєте, втім, не дивуюся. Вочевидь, ви собі поставили за мету доконати морально усіх, хто вас знає. В тому числі, і мене.
Але вам це не вдається поки-що і, думаю, й надалі не вдасться. Чому? Бо, як свідчить світова мудрість, усе в житті – на краще виходить. Тому, на вас не зважаю. Ви – явище тимчасове. Я навіть дякую вам за те, що ви „робите”, врешті, за те, до чого призводять результати вашої так званої діяльності.
Посудіть самі – проаналізуйте, якщо це в ваших силах, ваші ж дії…
Мої статті |
Переглядів: 3185 |
Author: Оксана Радішевська-Максімова |
Додав: Gorycvit |
Дата: 02.02.2012
|
|
 Пам’ятаєте народну оповідку? Батько, відпускаючи сина у доросле життя, дає йому одного карбованця і каже: «На тобі, сину, карбованець і ні в чому собі в цьому житті не відказуй! А коли розбагатієш – не забудь, хто тебе на ноги поставив.» Такими ж є взаємовідносини між Городоцькою районною радою як власником і розпорядником коштів та майна комунальної власності району та створеними нею підприємствами комунальної власності, які животіють або ледь жевріють, причому, не завдяки, а всупереч діям своїх засновників, котрі, породивши ці підприємства, останнім часом методично і наполегливо доводять їх до погибелі. Втім, про усі підприємства розповідати не буду. Про одне розповім – КП «Городоцька районна друкарня», яке ще недавно трималося на плаву, та завдяки «сприянню» - втручанню, коли непотрібно, невтручанню, коли потрібна підтримка, в діяльність підприємства з боку засновника, котрий, м’яко кажучи, висмоктує останні соки з підприємства, забираючи 50% від плати за здачу в оренду вільних площ до районного бюджету і не виділяючи з того ж бюджету їм на розвиток ні копійки впродовж десятиліть, - опинилося на межі закриття…
Мої статті |
Переглядів: 7188 |
Author: Оксана Радішевська-Максімова |
Додав: Gorycvit |
Дата: 16.01.2012
|
|
|
Останні коментарі
Так, відповідальність за те, що є, лежить на нас, виборцях. Кого обрала більшість, такий результат від цього вибору маємо всі. І доки так обиратимемо, доти матимемо те, що маємо. Шановні мешканці м. Городка! Ніколи не сподівайтесь, що хтось прийде і наведе лад в нашому домі. В м. Гордку ніколи не було і, на мою думку, ще не скоро з'явиться, так би мовити, прогородоцька влада, яка буде дбати про наші з вами інтереси. Історія про це свідчить. Доки ми будемо обирати до влади тих людей, яким байдуже наше майбутнє, результат буде такий, який є. Тобто ніякий. Якщо я не правий заперечте. Доведіть зворотне. Хоча я сам сподіваюсь на краще майбутнє. Потяг, який буде добиратися з Городка до Хмельницького за 4 год. точно нікому не потрібний, а от до Києва годин не більше 10, в нічний час саме раз. Сам би не раз скористався.
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
