- Владо, та роби щось, може…
- Нема сил! Немає грошей!
- Владо, до гостини, владо…
- Я вже тут. Ви йдіть – я сяду.
Дивною, якщо не назвати це якось інакше, показала себе Городоцька районна виконавча влада цього місяця. Благо, приводів стрічатися, бачити з боку, оцінювати провладців було чимало. Один за одним…
Спочатку було врочисте відкриття пам’ятника видатному мікробіологу С. М. Виноградському у міському центральному сквері, названому відповідно до рішення однієї із сесій міської ради на честь вченого зі світовим іменем.
До цієї міської врочистості Городоцька міська рада готувалася старанно впродовж кількох місяців, займаючись усіма організаційними та координаційними питаннями.
Виготовлення пам’ятника, запрошення гостей – відомих вчених, усі фінансові витрати щодо проведення свята взяв на себе виходець із Городоччини, доктор медичних наук, генеральний директор ТОВ «Юрія – Фарм» Микола Гуменюк разом із директором ТОВ «Медичний центр МТК» м. Городок Галиною Карнасевич.
Райдержадміністрація, як завжди, вмила руки – тільки керівник та деякі працівники відділу культури на прохання керівництва міськради згодилися допомогти у проведенні урочистостей.
На відкриття пам’ятника приїхало у Городок багато науковців із Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Вінниці, інших міст України, які прагнули побачити місцину, де в свій час проживав великий науковець, познайомитися ближче з городоччанами, розказати про те, чого земляки вченого про нього іще не знають. Та, як кажуть у народі, не тут-то було…
Дізнавшись, що Микола Гуменюк та Городоцька міська рада на такому високому рівні проводять врочистість з нагоди відкриття пам’ятника – районна і обласна влада, як вороння, злетілася на свято. У всій своїй повноті і красі – перший заступник голови ОДА В. Гаврішко, депутат облради С. Лукомська, голова РДА В. Вербановський зі своїми заступниками. Ще й багато ЗМІ з собою привезли – на такий доречний їм випадок…
І до мікрофона першими побігли - себе і своє представництво у владі хвалити. Навіть ініціатору та організатору свята – П. Кривому, заступнику міського голови слова не дали й з ним – багатьом гостям. І стрічку пам’ятну гуртом перерізали, і фотографувалися у всіх позах та на камери і у диктофони своє «казання» казали – зокрема, про те, як добре, що пам’ятник (чужими руками) поставили, і, взагалі, як добре, що все добре. Правда, не уточняли, для кого.
І до святкового столу, вгадайте, хто першим побіг? Так-так… Вона, влада. Усім складом. Навіть про тих, хто, власне, запрошував їх, забули. А також про архітектора, котрий пам’ятник створив – а його навіть близько до витвору рук не підпустили. Навіщо? Це – місце влади.
Того дня, мабуть, багатьом стало зрозуміло: головне для цієї влади -
не результати роботи. Головне – вчасний і гучний піар на результатах та успіхах інших. Не своїх – підкреслюю.
Новим цьому підтвердженням було святкування Дня захисту дітей у райцентрі. Для дітей всього району. Вперше. До цього часу це свято проходило у Городку скромно. «Коштів немає» - понуро зітхали й майже сумно бідкалися чиновники й на якихось дві-три сотні гривень чи не за одним і тим же сценарієм проводили дітям одні й ті ж заходи кілька років поспіль.
А тут Олександр Герега виділив кошти, щоб свято дітям районна влада провела, як слід. Краще би привіз спеціалістів та організаторів дитячих розважальних програм із деінде – щоб не провалити гарний задум. Адже про недолугість нашої влади він, напевно, знав… Може, думав, для них ефективно гроші використати – справа елементарна? Справляться…
Та де там. Гроші відповідальні за проведення свята використали не ефективно, а ефектно. До копійки. Але, шкода, не на дітей. На благо собі, коханим і поважним.
От подумайте – кому завжди потрібен був парад? Правильно. Вождям. Щоб люди біля їхніх ніг крокували колонами, «ура!» кричали їм, дорогоцінним, єдиним у своєму роді, прапорцями та кольоровими кульками махали, у „парадну форму” різну, гарну та барвисту, одягнені були, обов’язково синіми повітряними кульками у хлопчиків та жовтими у дівчаток. А вони, мужі поважні, на високих трибунах гордо стояли і парад приймали…
А дітям, як думаєте, парад той був потрібен? Дітлахи у своє свято (на канікулах) змушені були раненько вставати, їхати з сіл до райцентру - паритися у автобусах, вистояти у колоні на центральній вулиці Городка майже 2 години під палючим сонцем, допоки вельмишановні пани і провладці докупи зберуться, щоб на них у параді дивитися, і після цього, як у відомому кінофільмі, «легко, радісно, з посмішкою на обличчі» та дзвінким «ура!» пройтися колоною перед адміністрацією, її очільником та гостями. Весело? Святково? Отож бо…
І морозива обіцяного та прохолоджуючих напоїв, обіцяних хотдогів та шашликів сільські діти так і не отримали – не вистачило на них. Узагалі дітям досі невідомо – кому дали, що дали, чи взагалі давали щось… І подарків від благодійника їм не зайшлося – хіба що тим, які виступали у концертній програмі (самі собі в дарунок!), брали участь у караоке, були задіяні у спортивних змаганнях чи конкурсах.
А влада? – спитаєте. А вона й сама не знала: навіщо зібрала таку кількість дітей у Городок, що з ними робити; як їх впильнувати - не загубити, що було на святі постійно; як їх якнайшвидше позбутися - відправити додому.
Організація свята, як констатували городоччани, була на слабеньку «двійку». Воно проводилось не для дітей, а за рахунок дітей, які були – яскравою і вдалою декорацією: у колоні параду, на концертній сцені (на трьох підмостках міста), у спортивних естафетах, конкурсах, караоке. Втім, як не прикро, не учасниками і винуватцями свята – безтурботними, радісними і щасливими дітьми, які святкують.
Батьки і вчителі змушені були, хто як міг, залагоджувати незручність перед втомленими і розчарованими сільськими дітками, які наляканими зграйками тулилися у холодочку, дочікуючи дорослих з автобусами – за свій кошт пригостили морозивом, нагодували, напоїли їх, благо, супермаркет – неподалік.
Скільки грошей виділив Олександр Герега на святкування дітворі? Він знає достеменно. Скільки потратили організатори свята? Про це ніхто не знає. Ні сам Олександр Герега, який вітав дітей і батьків. Ні голова адміністрації В. Вербановський, якому не вистачило розуму взагалі не виходити на трибуни вітати дітей – його частки в проведенні свята взагалі ніякої не було. Хіба що – погана організація. Ні мер міста В. Поворозник: у місті свято – але не коштом міського бюджету. Тож претензії – не до нього.
І хтозна, скільки часу тисячний натовп із дітей та дорослих ще б самоорганізовувався та самозадовольнявся святом, якби не дощ…Здається, небо не змогло витримати такої напруги й пролилося зливнем – сердитим, теплим, рясним,тривалим, зупинивши дитяче „свято”.
А дорослі, які між собою ділилися враженнями від того, що відбулося, зробили для себе висновок: не в грошах щастя й успіх, а в їх використанні, не задля піару – а на користь чи на радість людям…
А вже зовсім недавно, ще й пар, що довго виходив із городоччан після святкування Дня дитинства, не встиг до кінця з них вийти – а влада знову за своє взялася: піаритися. Причому, не усвідомлюючи – де можна, а де ні, де треба, а де – небажано.
Де б ви думали цього разу? На врочистостях з нагоди Дня Святого Антонія – свята, яке віряни-католики щороку відзначають у Городоцькому костьолі Святого Станіслава.
Того дня, як завжди, поз’їжджалися до Городка на святкову літургію люди звідусіль – Святого Антонія славити, представників вищого католицького духовенства побачити зблизька і особисто почути, між собою поспілкуватися.
І наша влада – тут як тут. Як долучитися до реставрації костьолу – то її нема. Наприклад Олександр Герега цим займатися хоче і буде – благо гроші у нього є і бажання потратити їх на інших він також має. А провладці? А що вони хочуть і можуть? Нічого… Окрім єдиного - на люди вийти у всій красі й у всій повазі до себе – і піаритися.
Зрозуміло, що О. Герега до людей вийшов – щось людям робить, то й казати їм щось має право. А районним провладцям навіщо було на католицькому святі з’являтись?
Певно, вибори на носі. Люди про них нічого доброго говорити не хочуть – тож лишається їм самим про себе криком кричати з усіх трибун. Може, хтось та повірить. І знову до влади обере. Почуйте їх, люди добрі. Побачте. Але не їх самих, не слова їхні і обіцянки – їхні результати роботи. І за заслуги їхні – обирайте до влади чи ні.
|